Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
34 І пішов Самуїл до Рами, а Саул зійшов до дому свого, до Саулової Ґів'ї.
35 І більше не бачив Самуїл Саула аж до дня його смерти, та Самуїл сумував за Саулом. А Господь жалкував, що настановив був Саула царем над Ізраїлем.
16 І сказав Господь до Самуїла: Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Наповни рога свого оливою, та й іди, пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його.
2 І сказав Самуїл: Як я піду? А почує Саул, то вб'є мене. А Господь сказав: Візьми в свою руку теля з великої худоби, та й скажеш: Я прийшов, щоб принести жертву для Господа.
3 І закличеш Єссея на жертву, а Я тобі дам знати, що маєш робити, і помажеш Мені того, кого скажу тобі.
4 І зробив Самуїл, що Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму, а старші міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: Чи твій прихід то мир?
5 А він відказав: Мир! Я прийшов, щоб принести жертву Господеві. Освятіться, і прийдете зо мною до жертви. І освятив він Єссея та синів його, і покликав їх на жертву.
6 І сталося, як вони поприходили, то побачив він Еліява, та й сказав: Справді перед Господом помазанець Його!
7 Та Господь сказав Самуїлові: Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.
8 І покликав Єссей Авінадава, і привів його перед Самуїла, та той сказав: Також цього не вибрав Господь!
9 І привів Єссей Шамму, та Самуїл сказав: Також цього не вибрав Господь.
10 І привів Єссей сімох своїх синів перед Самуїла. І сказав Самуїл до Єссея: Цих не вибрав Господь.
11 І сказав Самуїл до Єссея: Чи то всі твої діти? А той відказав: Ще позостався найменший, він пасе отару. І сказав Самуїл до Єссея: Пошли ж привести його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не прийде сюди.
12 І послав він, і привів його, а він рум'яний, із гарними очима та хорошого стану. А Господь сказав Самуїлові: Устань, помаж його, бо це він!
13 І взяв Самуїл рога оливи, та й помазав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньому від того дня й далі. А Самуїл устав, і пішов до Рами.
20 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. (20-2) В день недолі озветься до тебе Господь, ім'я Бога Якового зробить сильним тебе!
2 (20-3) Він пошле тобі поміч із святині, і з Сіону тебе підіпре!
3 (20-4) Усі жертви твої пам'ятати Він буде, і буде вважати твоє цілопалення ситим. Села.
4 (20-5) Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і виповнить цілий твій задум!
5 (20-6) Ми будем радіти спасінням Твоїм, і підіймемо прапор в ім'я Бога нашого, нехай Господь виконає всі прохання твої!
6 (20-7) Тепер я пізнав, що спасає Господь помазанця Свого, дає йому відповідь з неба святого Свого могутніми чинами помічної правиці Своєї.
7 (20-8) Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будем хвалитись ім'ям Господа, нашого Бога:
8 (20-9) вони похилились і впали, а ми стоїмо та ростемо на силах!
9 (20-10) Господи, спаси! Хай озветься нам Цар у день нашого кликання!
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
7 бо ходимо вірою, а не видінням,
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
9 Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
12 Бо не знову себе ми доручуємо вам, але даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, то Богові, коли ж при здоровому розумі, то для вас.
14 Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
16 Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
17 Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!
26 І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.
30 І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?
31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.
32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.
33 І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.