Revised Common Lectionary (Complementary)
119 Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім!
2 Блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем,
3 і хто кривди не робить, хто ходить путями Його!
4 Ти видав накази Свої, щоб виконувати пильно.
5 Коли б же дороги мої були певні, щоб держатись Твоїх постанов,
6 не буду тоді засоромлений я, як буду дивитись на всі Твої заповіді!
7 Щирим серцем я буду Тебе прославляти, як навчуся законів Твоїх справедливих.
8 Я буду держатись Твоїх постанов, не кидай же зовсім мене!
22 (21-37) Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже його або продасть його, то відшкодує п'ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за ту овечку.
2 (22-1) Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив.
3 (22-2) Але як засвітило сонце над ним, то є на ньому провина крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде проданий за свою крадіжку.
4 (22-3) Якщо та крадіжка справді буде знайдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє.
5 (22-4) Коли хто випасе поле або виноградника, і пустить свою худобу й буде випасати на чужому полі, відшкодує найліпшим із поля свого й найліпшим із свого виноградника.
6 (22-5) Коли вийде огонь і попаде на тернину, і буде спалена скирта, або збіжжя стояче, або поле, конче відшкодує той, хто запалив пожежу.
7 (22-6) Коли хто дасть своєму ближньому срібло або посуд на збереження, а воно буде вкрадене з дому того чоловіка, якщо буде знайдений злодій, нехай відшкодує вдвоє.
8 (22-7) Якщо ж злодій не буде знайдений, то власник дому буде приведений до суддів, на присягу, що не простягав своєї руки на працю свого ближнього.
9 (22-8) У кожній справі провини, про вола, про осла, про овечку, про одіж, про все згублене, про яке хто скаже, що це його, нехай справа обох прийде до судді. Кого суддя визнає за винного, той відшкодує вдвоє своєму ближньому.
10 (22-9) Коли хто дасть своєму ближньому на збереження осла, або вола, або овечку, чи яку іншу худобину, а вона згине, або буде скалічена, або буде заграбована, і ніхто того не бачив,
11 (22-10) присяга Господня нехай буде між обома, що він не простяг своєї руки на власність свого ближнього, а власник її нехай забере, а позваний не буде відшкодувати.
12 (22-11) А якщо справді буде вкрадена від нього, то нехай відшкодує власникові її.
13 (22-12) Якщо дійсно буде розшарпана вона, нехай принесе її як свідоцтво, а за розшарпане він не відшкодує.
14 (22-13) А коли хто позичить від свого ближнього худобину, а вона буде скалічена або згине, а власник її не був із нею, то конче відшкодує;
15 (22-14) якщо ж її власник був із нею, не відшкодує. А якщо худобина була найнята, то піде та шкода в заплату її.
9 Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню.
2 Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.
3 А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих.
4 Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.
5 А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.
6 При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові,
7 а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.
8 Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.
9 Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,
10 що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.
11 Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,
12 і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.