Revised Common Lectionary (Complementary)

Алеф^[a]

Про захист майна

22 Якщо хтось украде вола чи вівцю і, забивши, продасть її, то він мусить віддати п’ять биків за одного вкраденого або чотири вівці за одну забиту. ^2-4 Якщо ж у нього немає ніякого майна, то злодія буде продано в рабство. У тому ж випадку, коли вкрадена худоба ще знаходиться у крадія, то він мусить відшкодувати по дві тварини за кожну вкрадену. Якщо злодія зловлено, коли він залазить до хати вночі й забито на смерть, то кровної вини не буде на тому, хто вбив його. Якщо ж над ним зійшло сонце, то буде кривавий злочин.

⁵ Коли хтось використає чуже поле чи виноградник як пасовисько й пустить свою худобу пастися на чужому полі, то він має відшкодувати кращу частину свого врожаю.

⁶ Якщо хтось вогонь підпалить чагарник, та так, що спалить скирту, жниво чи поле сусіди, то той, хто спричинив пожежу, мусить відшкодувати за збитки.

⁷ Коли якийсь чоловік дасть гроші чи речі своєму сусідові на схов, а те буде вкрадене з хати, та злодія буде знайдено, крадій мусить удвічі відшкодувати. ⁸ Якщо ж злодія не буде знайдено, то власник тієї хати мусить стати перед Богом^[a], щоб можна було з’ясувати, чи то не він наклав руку на сусідське майно.

⁹ В кожному випадку суперечки з приводу пропажі бика, осла, вівці, вбрання чи будь-чого іншого, якщо один скаже: «Це належить мені»,—а інший відмовляє: «Ні, це моє»,—то справа обох має постати перед Богом. І кого Бог визначить винним, той і має відшкодувати вдвоє.

^10-11 Якщо хто дасть сусідові осла, вівцю чи якусь іншу худобу на догляд і вона згине чи буде скалічена або хтось потай забере її, то він має присягнути перед Господом, що не простягав руки на сусідське майно. Господар, у свою чергу, має визнати і прийняти клятву, та тоді не треба буде відшкодовувати. ¹² А якщо справді її вкрав сусід, то він має відшкодувати власникові за втрачену худобу. ¹³ Якщо ж худобу було задерто, хай принесе йому залишки й тоді не відшкодовуватиме.

¹⁴ Якщо хтось позичить худобу у свого сусіда, і з тією станеться каліцтво або вона згине, коли власника немає, то слід уповні відшкодувати. ¹⁵ У тому випадку, коли власник був присутній при цьому, відшкодовувати не треба. А також, коли її було найнято за гроші, бо ця платня і є ціна худобі.

Доля старозавітних жертв і обрядів

9 Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. ² Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. ³ За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих»^[a]. ⁴ В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу—золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл^[b], а також таблиці з Заповітом. ⁵ Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути^[c]. Та не будемо зараз про все це так докладно.

⁶ Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння^[d]. ⁷ І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо^[e]. ⁸ Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. ⁹ Все це—символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. ¹⁰ Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.

Поклоніння за новими обрядами

¹¹ Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому—нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. ¹² Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас.