Revised Common Lectionary (Complementary)
23 нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
24 Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
27 Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
28 нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
29 хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
30 хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
31 Бо Господь не навіки ж покине!
32 Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
33 бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
30 Псалом Давидів. Пісня освячення дому. (30-2) Буду тебе величати, о Господи, бо Ти з глибини мене витяг, і не потішив моїх ворогів ради мене!
2 (30-3) Господи, Боже мій, я кликав до Тебе, і мене вздоровив Ти.
3 (30-4) Господи, вивів Ти душу мою із шеолу, Ти мене оживив, щоб в могилу не сходити мені!
4 (30-5) Співайте Господеві, святії Його, й славте пам'ять святині Його!
5 (30-6) Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя в Своїй ласці: буває увечорі плач, а радість на ранок!
6 (30-7) А я говорив був у мирі своєму: Я не захитаюсь навіки!
7 (30-8) Господи, в ласці Своїй Ти поставив мене на горі моїх сил. Як лице Своє Ти заховав, то збентежився я.
8 (30-9) До Тебе я кличу, о Господи, і благаю я Господа:
9 (30-10) Яка користь із крови моєї, коли я до гробу зійду? Чи хвалити Тебе буде порох? Чи він виявить правду Твою?
10 (30-11) Почуй, Господи, і помилуй мене, Господи, будь мені помічником!
11 (30-12) Ти перемінив мені плач мій на радість, жалобу мою розв'язав, і підперезав мене радістю,
12 (30-13) щоб славу співала людина Тобі й не замовкла! Господи, Боже мій, повік славити буду Тебе!
7 А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, щоб збагачувались ви і в благодаті оцій.
8 Не кажу це, як наказа, але пильністю інших досвідчую щирість любови й вашої.
9 Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом.
10 І раду даю вам про це, бо це вам на пожиток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого року.
11 А тепер закінчіть роботу, щоб ви, як горливо бажали, так і виконали б у міру можности.
12 Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має.
13 Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх.
14 Часу теперішнього ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була,
15 як написано: Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі.
21 І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.
22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
23 і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...
24 І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
25 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,
26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,
27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його...
28 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...
29 І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!
30 І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?
31 І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?
32 А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.
33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...
34 А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!
35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?...
36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!
37 І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.
38 І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.
39 А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!
40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!
42 І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!...
43 А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.