New Testament in a Year

Павлова промова до старійшин

¹⁷ З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви. ¹⁸ Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії. ¹⁹ Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв. ²⁰ Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім. ²¹ Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.

²² І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться. ²³ Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі. ²⁴ Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше—закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус—розповідати людям Благовість про Божу милість.

²⁵ І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене. ^26-27 Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.

²⁸ Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам^[a]. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої^[b], яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина^[c]. ²⁹ Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада. ³⁰ Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні. ³¹ Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя. ³² А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.

³³ Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання. ³⁴ Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною. ³⁵ Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».

³⁶ Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися. ³⁷ Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його. ³⁸ Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.