M’Cheyne Bible Reading Plan
Авімелех стає царем
9 Авімелех, син Єруваала, прийшовши до Сихема, до братів своєї матері, сказав їм і всій материній родині: 2 «Спитайте у вождів Сихема, що краще, коли сімдесят синів Єруваала будуть правити вами, чи якщо один чоловік? І пам’ятайте, що я родич, плоть від плоті вашої».
3 Отож брати матері переказали все те від його імені вождям Сихема. І ті вирішили піти за Авімелехом і пояснювали так: «Він родич наш». 4 Вони дали йому сімдесят злитків срібла з храму Ваал-Верита, й Авімелех на них найняв ледащих, нікчемних людей, які його супроводжували. 5 Він пішов до дому батька свого у Офру і повбивав братів своїх, синів Єруваала, всіх сімдесят, на одному камені. Але Йотам, наймолодший син Єруваала, сховався й тому лишився в живих. 6 Тоді всі вожді Сихема і Бет-Мілло[a] зібралися разом і пішли до стовпа, що поблизу дуба в Сихемі, й зробили Авімелеха царем.
7 Коли Йотам почув про те, він пішов став на горі Ґеризим[b] і, піднісши голос, гукнув їм:
«Послухайте мене, о вожді Сихема, і хай Господь вислухає вас.
8 Дерева якось почали вибирати царя з-поміж себе. Отож звернулися вони до оливи: „Царюй над нами”.
9 Олива їм відповіла: „Хіба ж перестану я родити оливки, за які боги та люди шанують мене, і піду правити деревами?”
10 Тоді дерева звернулися до фіґового дерева: „Іди й будь царем над нами”.
11 Але фіґове дерево відповіло їм: „Хіба ж перестану я родити добрі солодкі плоди й піду правити деревами?”
12 Тоді дерева звернулися до виноградної лози: „Ти йди й царюй над нами”.
13 Але виноградна лоза відповіла їм: „Хіба ж перестану я давати вино, що веселить правителів і людей, та піду правити деревами?”
14 Отож, усі дерева звернулися до терну: „Іди й царюй над нами”.
15 Якщо ви справді хочете, щоб я був царем вашим, ідіть і знайдіть притулок у тіні моїй. Але якщо ні, то нехай вогнем запалають терни і спалять усе, навіть кедри ливанські.
16 Отож, нехай ви були цілком чесні, призначивши Авімелеха царем і справедливо вчинили з Єруваалом та його родиною, і віддячили йому по ділах його. 17-18 (А мій батько бився за вас і ризикував життям, і звільнив вас від панування мидіанців, а ви сьогодні повстали проти родини мого батька і вбили його синів—усього сімдесят чоловік на одному камені, а сина його наложниці, Авімелеха, зробили царем, щоби владарював він над вождями Сихема, бо він ваш родич). 19 Отже, якщо ви вчинили чесно з Єруваалом та його родиною, то втішайтесь Авімелехом, і нехай він радіє з вас. 20 Але якщо ні, то нехай Авімелех вб’є вождів Сихема і Бет-Мілло, і нехай сам Авімелех буде знищений».
21 І Йотам побіг звідти і втік. Він пішов до Беера і залишався там, бо боявся свого брата Авімелеха.
Авімелех перемагає армію Сихема
22 Три роки правив Авімелех ізраїльтянами. 23 Але Бог послав духа незлагоди між Авімелехом та вождями Сихема. Вони повстали проти Авімелеха. 24 Це сталося через убивство сімдесяти синів Єруваалових, бо кров їхня була на ньому та на вождях Сихема, які підтримали його в цьому.
25 Отож вожді Сихема влаштували засідку на вершині гори і грабували усіх, хто йшов тією дорогою. Про це доповіли Авімелеху. 26 Коли Ґаал, син Еведа перебрався до Сихема разом із своїми братами, вожді Сихема вирішили довіритись йому. 27 Якось пішли вони у поле збирати виноград. Вичавили вино і влаштували свято. Вони пішли до храму свого бога, і їли, пили й збиткувалися з Авімелеха.
28 Ґаал, син Еведа промовив: «Хто такий Авімелех? І хто ми такі в Сихемі, що маємо служити йому? Хіба він не син Єруваала? І Зевул його воєначальник. Вони—люди Гамора[c], Сихемового батька. Чому ж ми маємо служити Авімелеху? 29 Якби я керував цими людьми, я прогнав би Авімелеха! Я сказав би йому: „Збирай своє військо й виходь проти мене”».
30 Зевул, правитель Сихема, почув ті слова Ґаала, сина Еведа, й запалився його гнів. 31 Він направив посильних до Авімелеха в Арум[d]. Вони сказали:
«Ґаал, син Еведа, і брати його прийшли до Сихема й підбурили жителів міста проти тебе. 32 Отож тепер піднімайся просто вночі, ти й твої війська, і зробіть засідку в полі. 33 А вранці, як тільки зійде сонце, виступіть проти цього міста. Й коли Ґаал та його люди вийдуть на битву проти тебе, зроби з ними все, що в твоїх силах».
34 Тож Авімелех і його військо піднялися вночі і влаштували засідку проти Сихема, розбившись на чотири групи. 35 Коли Ґаал, син Еведа, вийшов і зупинився біля входу до міської брами, Авімелех і його військо вийшли з засідки. 36 Побачивши ті війська, Ґаал сказав Зевулу: «Поглянь, з вершини гори спускаються люди». Зевул відповів: «То ти переплутав людей з тінню від гір». 37 Ґаал знову до нього: «Поглянь, люди спускаються з Навелу[e] і ще група від Чаклунського дуба». 38 Зевул відказав: «Де ж зараз твій хоробрий язик, це ж ти казав: „Хто такий Авімелех, щоб ми служили йому? Хіба не з цих людей ти насміхався? Тож виходь тепер на битву з ними”».
39 Отже, Ґаал очолив вождів Сихема й бився з Авімелехом. 40 Авімелех почав його переслідувати, й Ґаал кинувся тікати. Багато воїнів полягло по всій дорозі до міської брами. 41 Тож повернувся Авімелех і далі правив в Арумі, а Зевул вигнав Ґаала та братів його з Сихема.
42 Наступного дня декілька мешканців Сихема вийшли працювати в поле, й Авімелех почув про це. 43 Він зібрав військо й, поділивши його на три загони, поставив чекати в засідці на полі. Як побачив він, що люди виходять з міста, він напав на них. 44 Авімелех зі своїм загоном вийшов і став біля міської брами, а інші два погнали людей, що були в полі, й напали на них. 45 Цілий день Авімелех бився з ними. Він захопив Сихем і повбивав усіх людей, які були там. Потім він зруйнував місто й руїни посипав сіллю[f].
46 Коли вожді Сихемської вежі і всі, хто там мешкав, почули про це, то пішли вони в найбезпечніше місце храму Ель-Веріт[g]. 47 Авімелеху сказали, що всі вожді Сихемської вежі зібралися разом. 48 То Авімелех зі своїми людьми піднявся на гору Залмон. З собою він узяв сокири й нарубав гілля, підняв і поклав собі на плече. Тоді звернувся до своїх людей: «Мерщій робіть те, що й я».
49 І кожен нарубав собі гілля, й пішли вони за Авімелехом. Вони поклали те гілля навколо храму й підпалили. Отак усі люди, що були в Сихемській вежі, загинули, приблизно тисяча чоловік та жінок.
Сметь Авімелеха
50 Потім Авімелех пішов до Тевеза. Він оточив місто й захопив його. 51 Там у центрі міста була укріплена вежа, і всі чоловіки та жінки, і всі вожді побігли туди. Там вони зачинилися й піднялися на дах вежі. 52 Авімелех підійшов до вежі й розпочав бій, і пробився до входу у вежу, щоб підпалити її.
53 Але жінка кинула каменюку зверху на голову Авімелеха й розкроїла йому череп. 54 Він негайно підкликав свого зброєносця й сказав йому: «Витягни меч і вбий мене, щоб люди не казали: „Його вбила жінка”». І його зброєносець проткнув його мечем, і Авімелех помер.
55 Коли побачили ізраїльтяни, що Авімелех помер, то всі розійшлися по домівках. 56 Отак Бог наказав Авімелеха за те зло, що він заподіяв родині свого батька, вбивши сімдесятьох братів. 57 І Бог повернув зло людей Сихема на їхні ж голови. Так прокляття Йотама, сина Єруваала (тобто Ґідеона) впало на нього.
Перша подорож апостола Павла
13 У церкві в Антиохії були деякі пророки й учителі: Варнава, Симеон, якого ще називали Ніґером, Луцій з Киринеї, Манаїл, який зростав разом з Іродом-тетрархом[a], та Савл. 2 Одного разу, коли вони служили Господу й постилися, Дух Святий промовив до них: «Відділіть Мені Варнаву і Савла для справи, на яку Я їх обрав».
3 Тож після поста і молитви, апостоли й учителі поклали руки на Варнаву й Савла і вирядили їх у дорогу. 4 Послані Духом Святим, вони вирушили до Селевкії, звідки відпливли на Кіпр. 5 Опинившись у Саламині, вони проповідували Слово Боже в юдейських синагогах. Їм допомагав Іоан Марко.
6 Вони перетнули весь острів аж до Пафоса, там зустріли ворожбита і лжепророка, юдея, якого звали Вар-Ісус. 7 Він був при губернаторі Сергії Павлі, чоловікові розумному. Той послав по Варнаву й Савла, бо хотів почути Слово Боже. 8 Але проти них виступив Елімас-ворожбит (так перекладається його ім’я). Він намагався відвернути губернатора від віри в Ісуса. 9 Тоді Савл, якого також звали Павлом, сповнений Духа Святого, поглянув пильно на Елімаса й сказав: 10 «Ти повен усіляких підступів і лихого лукавства! Ти син диявола, і ворог усього доброго! Чи припиниш ти коли-небудь удавати брехню за істини Господні? 11 Тож слухай! Господь торкнеться тебе і ти осліпнеш й певний час не бачитимеш сонця».
Тієї ж миті глибока темрява накрила Елімасові очі, і він почав ходити безпорадно кругами, намагаючись знайти когось, хто повів би його за руку. 12 Побачивши, що сталося, губернатор здивувався науці Господній і повірив.
Проповідь Павла в Антиохії
13 Павло з супутниками відпливли з Пафоса й прибули до Перґи Памфилійської. Іоан Марко залишив їх і повернувся до Єрусалиму. 14 А вони вирушили далі з Перґи до Антиохії Пісідійської. У суботу Павло й Варнава прийшли до синагоги й сіли там.
15 Після читання Закону Мойсея й книг пророків старші синагоги послали по них, переказуючи: «Браття, якщо маєте ви слова підтримки до людей, то кажіть, будь ласка».
16 Тоді Павло встав, подав знака рукою і промовив: «Народе ізраїльський і ви, погани, які поклоняються істинному Богу, слухайте. 17 Бог народу ізраїльського обрав наших предків і звеличив їх під час перебування в землях Єгипетських, та Своєю всемогутньою рукою Він вивів їх із тієї країни. 18 Протягом добрих сорока років Він терпів наш народ у пустелі. 19 Він знищив сім народів у країні Ханаанській, а землі їхні віддав у володіння ізраїльському народові на чотириста п’ятдесят років. 20 А після цього Бог дав нашому народові суддів аж до часів пророка Самуїла.
21 Після цього ізраїльтяни попросили дати їм царя. Бог дав їм Саула, сина Кіша з роду Веніаминового, який правив близько сорока років. 22 Після його зміщення Бог підніс Давида, щоб той був їхнім царем. Бог так говорив про нього: „Давид, син Єссея—такий чоловік, який Мені подобається. Він робитиме все, що Я бажатиму від нього”.
23 З його, Давидового, роду Бог, як і обіцяв, привів до Ізраїлю Спасителя Ісуса.
24 А ще перед Його приходом Іоан проголосив для всіх людей ізраїльських хрещення на покаяння. 25 Завершивши свою справу, Іоан сказав: „Ким ви мене вважаєте? Я—не Христос[b]. Але Тому, Хто прийде за мною, я не гідний навіть розв’язати ремінці Його сандалій”.
26 Браття, сини Авраамового роду, і ви, погани, які поклоняються Богу, це ж до нас звернене те Послання про спасіння. 27 Мешканці Єрусалиму та їхні правителі не впізнали Христа, й засудили Його. Тим самим справдилися слова пророків, котрі читають щосуботи. 28 І хоч вони не могли знайти ніяких підстав для винесення смертного вироку, вони попросили Пилата вбити Ісуса.
29 Виконавши все, що було про Нього сказане у Святому Писанні, вони зняли Його з хреста й поклали в могилу. 30 Але Бог воскресив Його з мертвих! 31 Протягом багатьох днів з’являвся Він тим, хто супроводжував Його в мандрах з Ґалилеї до Єрусалиму. І сьогодні вони—Його свідки нашому народу. 32-33 Ми оповідаємо вам Благовість: те, що Бог обіцяв нашим предкам, Він здійснив для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса з мертвих. Ось що написано в другому Псалмі:
„Ти Мій Син;
Сьогодні Я став Твоїм Батьком”.(A)
34 І як Бог воскресив Його з мертвих, щоб Він ніколи не повернувся у тлін, то сказав так:
„Я дам вам святе й вірне благословення,
яке обіцяв Давидові”.(B)
35 Також і в іншому місці Він сказав:
„Ти не даси Своєму Святому
зазнати тління”.(C)
36 Адже Давид служив волі Божій свого часу, а потім помер. Він був похований зі своїми предками, й зазнав тління. 37 А той, Кого Бог воскресив із мертвих, тління не зазнав. 38-39 Тож, браття, ви мусите знати, що через Нього дано вам прощення гріхів, і через Нього кожен, хто вірить, буде виправданий від усього, від чого не міг виправдатися через Закон Мойсея. 40 Отже, пильнуйте, щоб із вами не сталося того, про що писали пророки:
41 „Слухайте, ви, хто сумніваються,
дивуйтеся і гиньте,
бо в ваші дні таке Я роблю,
у що ви ніколи не повірите,
навіть якби вам хтось розповів”».(D)
42 Коли Павло й Варнава йшли з синагоги, люди почали просити їх, щоб наступної суботи вони знову прийшли й розповіли їм більше про все це. 43 А коли з синагоги всі розійшлися, то чимало юдеїв і побожних новонавернених у юдаїзм подалися за Павлом і Варнавою. Апостоли розмовляли з ними й переконували їх не полишати віри в Божу милість.
44 Наступної суботи мало не все місто зійшлося послухати Слово Господа. 45 Коли юдеї побачили юрмиська людей, серця їхні сповнилися заздрощів. Вони почали сперечатися з Павлом і ображати його.
46 А Павло та Варнава відважно промовляли: «Так було необхідно, щоб Слово Боже спершу було звернене до вас. Але ж ви відштовхнули його, вирішивши, що не гідні вічного життя. Тож ми й звертаємося до поган. 47 Так наказував нам Господь:
„Я зробив Тебе світлом для поган,
щоб Ти міг нести спасіння у всі кінці землі”».(E)
48 Почувши це, погани зраділи й почали славили Слово Господнє. І ті, кому було призначене життя вічне, повірили. 49 Слово Господнє поширювалося по всіх навколишніх землях. 50 Але юдеї підбурили впливових побожних жінок і найважливіших людей міста, і ті почали переслідування проти Павла та Варнави, й вигнали їх з цих земель. 51 Тоді апостоли обтрусили порох зі своїх ніг проти цих людей[c] і вирушили в Іконію. 52 А учні сповнилися втіхи й Духа Святого.
Суд над царями
22 Ось що Господь каже: «Іди до палацу царя юдейського й промов там слово це. 2 Ти скажеш: „Слухай слово Господа, царю юдейський, ти, що сидиш на престолі Давидовім, слуги і люди твої, що проходять крізь брами ці”. 3 Ось що Господь каже: „Робіть що праведне і справедливе: рятуйте пограбованого від руки гнобителя, не кривдіть, не чиніть зла чужинцю, сироті, ані вдові, не проливайте безвинної крові у місці цьому. 4 Якщо сумлінно будете виконувати те, що Я кажу вам, тоді царі, які сидітимуть на престолі Давидовім, і далі проходитимуть крізь брами палацу єрусалимського: верхи на конях і колісницях, разом із вельможами й слугами. 5 Але якщо не будете слухати слово це, Собою клянуся, що цей палац буде зруйновано”». Так каже Господь.
6 Мовлю так, бо Господь каже про палац юдейського царя:
«Ти, наче, ліс ґілеадський для Мене,
немов вершина гір Ливанських,
однак тебе пустелею безлюдною зроблю.
7 Нашлю на твій палац руйнівників,
зі зброєю своєю буде кожен.
Вони величні кедрові колони порубають,
і вкинуть у вогонь.
8 Багато народів пройде цим містом, питаючи одне одного: „Чому Господь зробив таке із цим великим містом?” 9 І відповідатимуть їм: „Бо ці люди відцуралися Заповіту Всевишнього, їхнього Бога. Іншим богам вклонялися і служили вони”».
Суд над Йоагазом
10 Не плачте за померлим царем[a],
не побивайтеся за ним.
За тим плачте гірко, хто іде із міста,
бо він уже не повернеться сюди,
Йоагаз не побачить більше рідної землі.
11 Бо ось що Господь сказав про Шаллума[b], сина Йосії, царя юдейського, який посів місце батька свого. Він із цього місця вийшов, та більше сюди не повернеться. 12 Помре він там, куди його в неволю заслано, і більш ніколи не побачить Єрусалима землі.
Суд над Єгоякимом
13 Горе тому, хто свій палац несправедливістю будує[c],
свої світлиці надбудовує беззаконням,
хто змушує ближнього служить задурно,
не платячи йому зароблених грошей.
14 Єгояким каже: «Я собі збудую
палац великий із просторими світлицями».
Він вікна прорубує,
стіни кедром обшиває і червоним фарбує.
15 «Чи величі додасть тобі великий кедр?
Твій батько мав удосталь їжі і пиття.
Чинив він те, що справедливе й чесне,
тож і у нього все було гаразд.
16 За скривджених і бідних він завжди був,
тож і у нього все було гаразд.
„Чи ж це не означає „знать Мене”?»—
Господь каже.
17 Ти ж дбаєш тільки про неправедну наживу,
про те, як би невинну кров пролить,
як би пригнобити і знищити невинних.
18 Тож ось що Господь Бог каже
про Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї:
«Люди Юдеї не тужитимуть за ним:
„В печалі я, о брате мій!”
Чи „О горе, сестро моя!”
І не тужитимуть: „О горе, володарю!”
Чи „Горе, ваша величність!”
19 Немов осла іздохлого його поховають,
витягнуть за браму єрусалимську і кинуть.
20 Ти піднімись, Юдеє, на Ливанські гори
і так гукни, щоб голос твій почули у Башані.
Кричи на кручах Авариму[d],
бо всіх, кого любила ти, розбито.
21 Юдеє, Я попереджав тебе про небезпеку,
та ти відказала: „Слухати не буду!”
Така ж у тебе звичка з юних літ,
ти голосу Мого не слухалась ніколи.
22 Вітер віднесе всіх пастухів твоїх,
всі, хто тебе любили, підуть у полон,
тоді ти будеш зганьблена й принижена
за нечестивість свою.
23 О царю Єгоякиме,
ти мешкаєш в палаці з кедра дебелого,
немов в землі Ливанській.
Гадаєш марно, що в небезпеці життя твоє,
але стогнатимеш ти, коли настане біль,
немов той біль, що в жінки при пологах».
Суд над Єгояхином
24 «Так само правда, як і те, що Я живу,—каже Господь,—навіть якби подоба Єгояхина[e], сина Єгоякима, царя Юдеї, був перснем на Моїй правиці, навіть тоді б Я його зірвав з пальця. 25 Я віддам тебе у руки тих, хто смерті твоєї хоче, тим, кого боїшся ти: Навуходоносору, царю вавилонському та халдеям. 26 Я викину тебе і матір твою в чужу землю, де ви не народились, там й помрете. 27 Єгояхине, не бачити тобі одвіку землі рідної, хоч як не прагнула б душа повернення.
28 Єгояхин—нікчемний битий глечик!
Він нікому не потрібний посуд!
Чому ж тоді буде відкинуто його
й нащадків його в землю, якої вони не знають?
29 О земле, земле, земле!
Слухай слово Господа!»
30 Ось що Всевишній каже:
«Запам’ятайте чоловіка цього як бездітного,
як такого, що успіхів не мав усе своє життя,
бо жоден з його роду
не сидітиме на престолі Давидовім
і не царюватиме в Юдеї».
Дивовижне нагодування чотирьох тисяч чоловіків
(Мт. 15:32-39)
8 Іншого разу, коли знову зібрався великий натовп біля Ісуса, а їсти було нічого, Він покликав Своїх учнів і сказав їм: 2 «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. 3 Мені не варто відпускати їх додому голодних, бо вони заслабнуть по дорозі до дому, адже дехто з них прийшов дуже здалеку». 4 Учні відповіли Йому: «Хіба у цьому віддаленому місці знайдеш достатньо хліба, аби нагодувати стільки людей?» 5 Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім».
6 Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв сім хлібин, віддав подяку Богу, а потім розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. І вони роздали хліб людям. 7 Вони також мали кілька дрібних рибин. Ісус віддав подяку й звелів учням роздати рибу. 8 Люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. 9 І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, а потому Ісус відпустив їх. 10 Опісля Ісус сів у човен разом з учнями Своїми й поплив до землі Далманутської.
Деякі люди не вірять владі Ісуса
(Мт. 16:1-4; Лк. 11:16, 29)
11 Фарисеї підійшли до Ісуса, й почали розпитуватися в Нього, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. 12 Глибоко зітхнувши, Ісус відповів: «Чому ви вимагаєте від Мене знамення? Істинно кажу вам: ніякого знамення не буде здійснено, аби вам щось довести». 13 Після того Ісус залишив їх і, повернувшись в човен, поплив до іншого берега озера.
Учні не розуміють Ісуса
(Мт. 16:5-12)
14 Тут з’ясувалося, що учні Його забули взяти з собою хліб, і в човні не було нічого, крім однієї буханки. 15 Тоді Ісус остеріг їх: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та Іродової». 16 Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми взагалі не маємо хліба».
17 Знаючи, про що учні говорять, Ісус спитав: «Навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не бачите й не розумієте? Невже ж розум ваш потьмарився? 18 Ви маєте очі—то невже не бачите? Маєте вуха—невже не чуєте? Чи не пам’ятаєте, 19 що коли Я розломив п’ять хлібів для п’яти тисяч їдців, скільки кошиків із залишками ви зібрали?»
«Дванадцять»,—відказали вони.
20 «А коли Я розломив сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, скільки кошиків зібрали ви тоді?»
«Сім»,—відповіли вони.
21 І запитав їх Ісус: «Якщо ви все пам’ятаєте, чому ж й досі ви нічого не зрозуміли?»
Зцілення сліпого у Вефсаїді
22 Коли Ісус та Його учні прийшли до Вефсаїди, люди привели до Ісуса сліпого й благали доторкнутися до нього. 23 Він узяв сліпого за руку й повів його за село. Там, послинивши йому очі, Ісус поклав руки на нього й запитав: «Ти щось бачиш?» 24 Чоловік кинув погляд навкруги і відповів: «Я бачу людей. Вони подібні до дерев, що походжають собі». 25 Ісус знову поклав руки на повіки сліпому і той широко розплющив очі. Зір йому відновився, й він чітко побачив усе навколо. 26 Тоді Ісус відпустив його додому, застерігши: «Не заходь до Вефсаїди».
Петро називає Ісуса Христом
(Мт. 16:13-20; Лк. 9:18-21)
27 Ісус і Його учні подалися до поселень довкола Кесарії Пилипової. Й по дорозі Він запитав учнів: «Що кажуть люди—хто Я?» 28 Ті відповіли: «Одні кажуть, що Ти—Іоан Хреститель, інші—Ілля, а дехто вважає, що Ти—один з пророків». 29 Тоді Ісус запитав їх: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро: «Ти—Христос». 30 Тоді Ісус суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, хто Він такий.
Христос говорить про Свою смерть
(Мт. 16:21-28; Лк. 9:22-27)
31 І почав Ісус навчати послідовників Своїх: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне». 32 Ісус сказав їм про це відкрито, нічого не приховуючи. Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його. 33 Та Ісус обернувся, поглянув на учнів Своїх і з докором сказав Петрові: «Відступись від Мене, сатано![a] Не про Боже ти думаєш, а про людське».
34 Потім, покликавши до Себе народ та послідовників Своїх, Ісус сказав: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе[b], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. 35 Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене й за Добру Звістку, врятує його.
36 Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? 37 Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! 38 Якщо ж хтось із-поміж цього зрадливого й грішного покоління буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться[c] його, коли явиться у славі Свого Батька, з Ангелами святими».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International