M’Cheyne Bible Reading Plan
1 І сталось за часу, коли судді судили, то був голод у Краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських полях, він і жінка та двоє синів його.
2 А ім'я тому чоловікові Елімелех, а ім'я жінці його Ноомі; і ім'я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля, та й залишилися.
3 І помер Елімелех, муж Ноомі, і зосталася вона та два їхні сини.
4 І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім'я одній Орпа, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ.
5 І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.
6 І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, даючи їм хліба.
7 І вийшла вона з того місця, де була там, та обидві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного краю.
8 І сказала Ноомі до двох своїх невісток: Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.
9 Нехай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа! І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали.
10 І вони сказали до неї: Ні, з тобою ми вернемось до народу твого!
11 А Ноомі сказала: Вертайтеся, дочки мої, чого ви підете зо мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?
12 Верніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів,
13 чи ж ви чекали б їх, аж поки повиростають? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, дочки мої, бо мені значно гірше, як вам, бо Господня рука знайшла мене.
14 І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.
15 І сказала Ноомі: Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх, вернися й ти за зовицею своєю!
16 А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог.
17 Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою.
18 І побачила Ноомі, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.
19 І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: Чи це Ноомі?
20 А вона сказала їм: Не кличте мене: Ноомі, кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній.
21 Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?
22 І вернулася Ноомі та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.
26 А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
2 О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
3 особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
4 А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
5 які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
6 І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
7 а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
8 Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
9 Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
12 Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
13 то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...
14 І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
15 А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
16 Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
17 Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
18 відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
19 Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
20 але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
21 Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
22 Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
23 що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
25 А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
27 Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
28 Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
29 А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
30 І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
31 І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
32 Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
36 І сталося четвертого року Єгоякима, Йосіїного сина, царя Юдиного, було оце слово до Єремії від Господа, кажучи:
2 Візьми собі книжкового звоя, і напиши на ньому всі ті слова, що Я говорив тобі про Ізраїля й про Юду, та про всі народи від дня, коли Я почав говорити тобі, від днів Йосії та аж до цього дня.
3 Може почує дім Юдин усе те зло, що Я думаю вчинити їм, щоб вернулися кожен зо своєї злої дороги, а Я прощу їхню провину та їхній гріх.
4 І покликав Єремія Баруха, Нерійїного сина, і Барух написав з уст Єремії всі Господні слова, що Він говорив йому, на книжковий звій.
5 І наказав Єремія Барухові, кажучи: Я задержаний, не можу ввійти до Господнього дому.
6 Тому піди сам, прочитай зо звою, що написав ти з моїх уст, Господні слова в вуха народу в Господньому домі в дні посту, а також в вуха всього Юди, що приходить зо своїх міст, відчитаєш їх.
7 Може впаде їхнє благання перед Господнє лице, і вони вернуться кожен зо своєї злої дороги, бо великий гнів та лютість, що Господь говорив проти народу цього!
8 І зробив Барух, син Нерійїн, усе, що наказав був йому пророк Єремія, щоб прочитати з книги Господні слова в Господньому домі.
9 І сталося п'ятого року Єгоякима, Йосіїного сина, царя Юдиного, дев'ятого місяця, оголосили піст перед Господнім лицем для всього народу в Єрусалимі та для всього того народу, що поприходив з Юдиних міст до Єрусалиму.
10 І прочитав Барух з книги Єреміїні слова в домі Господньому в кімнаті писаря Ґемарії, Шафанового сина, на горішньому подвір'ї, при вході до нової брами Господнього дому, в вуха всього народу.
11 І почув Михей, син Ґемарії, Шафанового сина, всі Господні слова з книги,
12 і зійшов до царського дому, до кімнати писаря, аж ось там сидять усі зверхники: писар Елішама, і Делая, син Шемаїн, і Елнатан, син Ахборів, і Ґемарія, син Шафанів, і Седекія, син Хананії, і всі зверхники.
13 І розповів їм Михей всі ті слова, які він почув був, коли Барух читав із книги в вуха народу.
14 І всі зверхники послали до Баруха Єгудія, сина Нетанії, сина Шелемії, сина Кушіїного, говорячи: Того звоя, що читав ти з нього в вуха народу, візьми його в свою руку та й прийди! І взяв Барух, син Нерійїн, звоя в свою руку та й прийшов до них.
15 А ті сказали до нього: Сідай же, і прочитай його в наші вуха! І прочитав Барух в їхні вуха.
16 І сталося, коли вони почули всі ці слова, жахнулися один перед одним, та й сказали Барухові: Конче перекажімо цареві всі ці слова!
17 І запитали вони Баруха, говорячи: Розкажи нам, як ти писав усі ці слова з його уст?
18 І сказав їм Барух: Він проказував мені з своїх уст усі ці слова, а я писав у книзі чорнилом.
19 І сказали зверхники до Баруха: Іди, сховайся, ти та Єремія, і нехай ніхто не знає, де ви!
20 І прийшли вони до царя на подвір'я, а звоя поклали в кімнаті писаря Елішами, і розповіли в вуха царя всі ті слова.
21 І послав цар Єгудія взяти звоя, і той узяв його з кімнати писаря Елішами. І Єгудій прочитав його в вуха царя та в вуха всіх зверхників, що стояли при царі.
22 А цар сидів у зимовому домі, дев'ятого місяця, і перед ним був розпалений коминок.
23 І сталося, коли Єгудій перечитував три чи чотири стовпці, то цар відрізував це писарським ножем та й кидав до огню, що в коминку, аж поки не згорів увесь звій на огні, що в коминку...
24 Та не злякалися й не роздерли своїх шат цар та всі його раби, що слухали всі ці слова.
25 І хоч Елнатан, і Делая, і Ґемарія просили царя не палити того звою, та не послухався він їх.
26 І наказав цар Єрахмеїлові, синові царевому, і Сераї, синові Азріїловому, і Шелемії, синові Авдіїловому, взяти писаря Баруха й пророка Єремію, та Господь їх сховав.
27 І було Господнє слово до Єремії потому, як цар спалив був звоя та ті слова, що Барух написав з Єреміїних уст, говорячи:
28 Візьми собі знову іншого звоя, і напиши на ньому всі перші слова, що були на першому звої, якого спалив Єгояким, цар Юдин.
29 А про Єгоякима, царя Юдиного, скажеш: Так говорить Господь: Ти спалив цього звоя, говорячи: Нащо написав ти на ньому таке: Конче прийде цар вавилонський і знищить оцей Край, і вигубить в ньому людину й скотину.
30 Тому так говорить Господь про Єгоякима, Юдиного царя: Не буде від нього сидячого на Давидовому троні, а його труп буде кинений на спекоту вдень та на холод вночі...
31 І навіщу його та насіння його, і його рабів за їхні провини, і спроваджу на них та на мешканців Єрусалиму й на юдеянина все те зло, що Я говорив до них, та вони не послухали...
32 І Єремія взяв іншого звоя, і дав його писареві Барухові, синові Нерійїному, і той написав на ньому з Єреміїних уст усі слова тієї книги, яку спалив був Єгояким, цар Юдин, в огні, і до них було додано ще багато подібних слів.
45 Слово, що говорив пророк Єремія до Баруха, Нерійїного сина, коли той писав ці слова в книзі з Єреміїних уст, за четвертого року Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного, кажучи:
2 Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, про тебе, Баруху:
3 Ти сказав був: Ой горе мені, бо додав Господь смутку до болю мого! Я змучивсь зідханням своїм, і не знайшов відпочинку!
4 Так скажеш йому: Так говорить Господь: Ось Я поруйную, що Я збудував, а що Я насадив, те Я вирву, також усю землю Свою.
5 А ти ось шукаєш для себе великого. Не шукай, бо ось Я наведу зло на кожне тіло, говорить Господь, а тобі дам душу твою за здобич на всіх тих місцях, де ти будеш ходити!
9 Для дириґетна хору. На спів: „На смерть сина". Псалом Давидів. (9-2) Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої!
2 (9-3) Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній!
3 (9-4) Як будуть назад відступати мої вороги, то спіткнуться і вигинуть перед обличчям Твоїм!
4 (9-5) Бо суд мій і справу мою розсудив Ти, Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний!
5 (9-6) Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім'я їхнє Ти витер на вічні віки!
6 (9-7) О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність, ти й міста повалив був, і згинула з ними їхня пам'ять!
7 (9-8) Та буде Господь пробувати навіки, Він для суду поставив престола Свого,
8 (9-9) і вселенну Він буде судити по правді, справедливістю буде судити народи.
9 (9-10) і твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі притулком.
10 (9-11) і на Тебе надіятись будуть усі, що ім'я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе!
11 (9-12) Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, між народами розповідайте про чини Його,
12 (9-13) бо карає Він вчинки криваві, про них пам'ятає, і не забуває Він зойку убогих!
13 (9-14) Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє від моїх ненависників, Ти, що мене підіймаєш із брам смерти,
14 (9-15) щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської доні я буду радіти спасінням Твоїм!
15 (9-16) Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена.
16 (9-17) Господь знаний, Він суд учинив, спіткнувсь нечестивий у вчинку своєї руки! Гра на струнах. Села.
17 (9-18) Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули,
18 (9-19) бож не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди!
19 (9-20) Устань же, о Господи, хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!
20 (9-21) Накинь, Господи, пострах на них, нехай знають народи, що вони тільки люди! Села.