M’Cheyne Bible Reading Plan
Ісус надихає народ
23 За довгий час після того, як Господь дав ізраїльтянам перепочинок та мир від усіх ворогів, що їх оточували, Ісус постарів. 2 Ісус скликав увесь Ізраїль: старійшин, голів, суддів та начальників—і сказав їм: «Я вже постарів, похилі мої літа. 3 Ви бачили все те, що Господь Бог наш зробив з усіма народами заради вас, бо це саме Господь ваш Бог, хто воював за вас. 4 Дивиться, Я обіцяв віддати вам за жеребом у спадщину, для колін ваших землю тих народів, які ще існують, і тих, кого Я вже вигубив від Йордану до Середземного моря на заході, але та земля вам ще не належить.
5 Господь Бог ваш Сам прибере їх зі шляху вашого і змусить тікати від вас. І ви візьмете їх землю, як і обіцяв вам Господь Бог ваш. 6 Пильно дотримуйтеся всього того, що написано в книзі Законів Мойсеєвих, не відхиляючись ні праворуч, ні ліворуч. 7 Не змішуйтеся з народами, які ще лишаються серед вас, не згадуйте імена їхніх богів, не кляніться ними, не служіть їм, не вклоняйтеся. 8 Ви мусите триматися Господа Бога вашого, як трималися донині.
9 Господь прогнав заради вас великі та могутні народи, і досі ніхто не зміг вам протистояти. 10 Один із вас може перемогти тисячу, бо Господь Бог ваш—Той, Хто воює за вас, як Він і обіцяв вам. 11 Тож любить Господа Бога вашого всім серцем. 12 Але якщо ж ви звернете й пристанете до тих народів, які залишилися серед вас, і одружуватиметеся з ними та перемішуватиметеся, а вони з вами, 13 тоді затямте собі, що Господь Бог ваш і далі буде проганяти їх з вашого шляху. Вони стануть сіткою й пасткою для вас, вашим батогом, колючкою в оці, жодного з вас не залишиться на цій добрій землі, яку віддав вам Господь Бог ваш.
14 А тепер прийшов час мені помирати. І ви знаєте усім своїм серцем та всією душею, що жодна із добрих обіцянок, які Господь Бог ваш давав вам, не була не виконана. Всі вони здійснилися для вас. 15 І як і кожне добре діло, що було вам обіцяно Господом Богом вашим, здійснилося, так Господь Бог нашле на вас і всіляке лихо, аж поки не знищить вас на цій добрій землі, яку Господь Бог ваш надав вам. 16 Якщо ви порушите Угоду з Господом Богом вашим, яку Він уклав із вами, та підете служити іншим богам та вклонятися їм, тоді Господь розгнівається на вас і незабаром жодного з вас не залишиться на тій добрій землі, яку він дав вам».
Апостол Петро зцілює каліку
3 Одного дня Петро та Іоан йшли до храму у третю годину дня. То був час молитви. 2 А тут якісь люди несли чоловіка, каліку від народження. Його щодня садили біля храмових воріт, що називалися Красною Брамою, щоб він міг просити милостині в тих, хто йшов до храму.
3 Коли жебрак побачив, що Петро й Іоан входять до храму, він попросив у них грошей. 4 Апостоли поглянули на нього й Петро сказав: «Подивися на нас!» 5 Він подивився на них, сподіваючись щось від них одержати. 6 Але Петро промовив: «Я не маю ні срібла, ні золота, але я дам тобі те, що маю: Ім’ям Ісуса Христа з Назарета, встань і йди!»
7 Тоді Петро взяв каліку за праву руку та підняв його. І негайно ноги й ступні того чоловіка зміцніли. 8 Жебрак стрибком став на ноги й почав ходити. Він рушив із ними до храму, походжав і підстрибував, славлячи Бога.
9 Всі люди бачили, як він ходить і як славить Бога. 10 Вони впізнали в ньому того жебрака, який завжди сидів і просив милостині біля Красної Брами храму. І всі були здивовані з того, що сталося з цим чоловіком.
Петро говорить про Ісуса Христа
11 Через те, що жебрак тримався за Петра й Іоана, всі люди, здивовані, збіглися до них. Вони знаходилися в місці храму, що називалося Соломонів ґанок.
12 Побачивши таке, Петро запитав людей: «Брати ізраїльські, чому ви так здивовані цим? Чому ви дивитеся на нас так, ніби ми своєю владою або своїм благочестям зробили так, що цей чоловік ходить? 13 Ні, адже це Господь так зробив! Він є Богом Авраама, Ісаака і Якова; Богом наших предків, Який прославив Слугу Свого Ісуса. А ви віддали Його на смерть, відцуралися Його перед Пилатом, коли той вирішив відпустити Ісуса. 14 Ви відмовилися від Святого й Праведного, а натомість попросили, щоб вам відпустили вбивцю[a]. 15 Ви вбили Того, Хто веде людей до життя, але Бог воскресив Його з мертвих, і ми—свідки цього.
16 Це ж Ісусове ім’я дало силу чоловікові, якого ви бачите і знаєте, бо ми віримо в Ісусове ім’я. Так, саме віра, що приходить через Ісуса, повністю зцілила цього чоловіка, і сталося це на ваших очах.
17 Зараз, браття, я знаю, що ви вчинили так, бо самі не знали, що ви робите, так само, як і вожді ваші. 18 То Бог зробив це, аби збулося те, що Він провіщав устами всіх пророків: Його Христос мусить прийняти страждання і смерть.
19 Отже, покайтеся. Поверніться до Бога, і гріхи ваші будуть стерті. 20 Тоді Господь дасть вам духовний спочинок, і пошле Ісуса, Якого Він уже обрав для вас бути Христом вашим.
21 Але Ісус мусить лишатися на небесах аж до того часу, коли Бог відновить порядок речей у світі. Про це Він говорив із давніх-давен устами Своїх святих пророків. 22 Адже Мойсей сказав: „Господь ваш Бог дасть вам Пророка, такого як я, з ваших власних людей. Ви мусите слухатися всього, що Він казатиме. 23 А хто не слухатиметься Його, викорінений буде з народу”(A).
24 Так, усі пророки, починаючи від Самуїла, і всі, хто прийшли після нього, говорили саме про ці дні. 25 Ви—діти пророків і Заповіту, даного Богом предкам вашим. Ось що Бог сказав Авраамові: „Через твоїх нащадків усім народам на землі прийде благословення”(B).
26 І коли Бог воскресив Свого Слугу Ісуса,—продовжував Петро,—Він послав Його спершу до вас, щоб благословити вас, повертаючи з ваших лихих шляхів».
Єремія скаржиться Богу
12 О Господи, Ти—завжди справедливий,
коли я сперечаюся з Тобою.
Та я спитаю про те,
що я вважаю є несправедливим.
Чому життя у нечестивців таке щасливе?
Чом змовникам вдаються їхні справи?
2 Ти насадив їх, розрослись вони
і навіть почали плодоносити.
Ти—на устах у них,
але далеко від сердець.
3 Та ж Господи, мене Ти знаєш,
бачив сам моє життя,
Ти серце моє випробував неодночасно.
Ти відбери їх, ніби тих овець,
що на заріз призначені.
4 Як довго ще землі тужити,
як довго сохнути траві на полі?
За лиходійства тих, хто населяє їх,
і звірі, і птахи пощезли.
Бо люди ці кажуть: «Єремія не зможе побачити,
що нас чекає в наших днях прийдешніх,
бо недовгі будуть дні його».
Господь відповідає Єремії
5 Якщо ти біг із пішими і виснажився,
то як же ти змагатимешся з кіньми?
Якщо ти сили втратив всі в мирній землі,
то як же житимеш в землі небезпечній.
Що ж робитимеш ти в чагарях Йордану?
6 Адже брати твої і батька твого дім,
і ті позмовлялись проти тебе.
Вони сварили голосно тебе,
не вір їм, хоч іноді вони й приємне кажуть.
Господь зрікається Юдеї
7 Покинув Я Свій дім,
відцуравшись спадщини Своєї[a].
Віддав щонайрідніше ворогам Своїм.
8 Народ Мій постав проти Мене,
ніби лев у лісі рик здійняв.
Тому Я їх відкинув від Себе.
9 Чи Спадщина Моя подібна вмираючій тварині,
що звідусіль летять на неї хижі птиці?
Сюди, збирайся, все живе, що є у полі,
сюди, бо ж тут пожива є.
10 Багато пастухів (лідерів)
спустошили мій виноградник.
Вони ретельно витоптали все,
і Спадщину улюблену Мою
перетворили на пустелю голу.
11 Вони її на пустку обернули,
вона безлюдна та спустошена.
Її спустошено, тому що жодної людини
не залишилося подбати за нею.
12 І через те прийшли руйнівники[b] із голих місць пустелі,
бо меч Господній карає всіх з кінця в кінець землі,
живій істоті жодній не спастися.
13 Вони посіяти пшеницю,
але збирати будуть будяки.
Так тяжко працювали, але марно,
тож їм буде соромно за свій врожай,
бо гнів Господній буде вилито на них.
Обіцянка Господа сусідам Ізраїлю
14 Ось що Господь каже: «Щодо всіх мешканців землі, які наблизилися до Спадщини Моєї, що Я віддав у володіння Моєму народові ізраїльському, Я викореню їх з їхньої землі і вирву Юдин дім з-поміж них. 15 А після того, як вирву їх, Я знову змилостивлюся над ними, та поверну їх кожного до свого спадку, і кожного до землі його. 16 Якщо ж і справді навчаться праведності Мого народу, й присягатимуться іменем Моїм, кажучи: „Як Господь живе…”,—так само, як вони раніше навчили народ Мій клястися Ваалом, тоді оселяться серед дітей Ізраїлю. 17 Але якщо ж не слухатимуть вони, тоді напевне вирву із корінням, та знищу Я народ увесь». Так каже Господь.
Змова проти Ісуса
(Мк. 14:1-2; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
26 Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів: 2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
3-4 Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх. 5 При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мк. 14:3-9; Ін. 12:1-8)
6-7 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову. 8 Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство? 9 Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним». 10 Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 11 Адже бідні завжди будуть з вами[a], а Я—ні. 12 Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. 13 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мк. 14:10-11; Лк. 22:3-6)
14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет. 16 З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мк. 14:12-21; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
17 Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 18 Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». 19 Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20 Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. 21 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» 23 Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 24 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25 Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
Вечеря Господня
(Мк. 14:22-26; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
26 За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх. 29 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мк. 14:27-31; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
31 І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене[b] цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
32 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». 33 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 34 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». 35 Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-46)
36 Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». 37 Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: 38 «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». 39 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша[c] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? 41 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 42 І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. 44 Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. 45 Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 46 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
47 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. 48 Юда[d] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». 49 Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю»,—поцілував Його.
50 Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 51 Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. 53 Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів[e] Ангелів. 54 Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». 55 Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. 56 Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
Ісус перед Синедріоном
(Мк. 14:53-65; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
57 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. 58 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59 Головні священики й весь Синедріон[f] намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
62 І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» 63 Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64 І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 65 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! 66 Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[g], Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
Петро зрікається Ісуса
(Мк. 14:66-72; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
69 Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». 70 Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» 71 Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» 72 І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» 73 Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». 74 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75 І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International