Book of Common Prayer
145 Хвала Давидова. Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку!
2 Я кожного дня Тебе благословлятиму, і хвалитиму Ймення Твоє повік-віку!
3 Великий Господь і прославлений вельми, і недослідиме величчя Його!
4 Рід родові буде хвалити діла Твої, і будуть могутність Твою виявляти!
5 Про пишну славу величчя Твого, про справи чудовні Твої розповім!
6 Будуть казати про силу грізних Твоїх чинів, а про велич Твою розповім я про неї.
7 Пам'ять про добрість велику Твою сповіщатимуть, і будуть співати про правду Твою!
8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий й многомилостивий,
9 Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творива!
10 Тебе, Господи, славити будуть усі Твої творива, а святі Твої Тебе благословлятимуть,
11 про славу Царства Твого звіщатимуть, про могутність Твою говоритимуть,
12 щоб людським синам об'явити про могутність Його та про славу величчя Царства Його!
13 Царство Твоє царство всіх віків, а влада Твоя по всі роди!
14 Господь підпирає всіх падаючих, усіх зігнутих Він випростовує!
15 Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно,
16 Ти руку Свою відкриваєш, і все, що живе, Ти зичливо годуєш!
17 Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках,
18 Господь близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його!
19 Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає,
20 Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить!
21 Славу Господню уста мої будуть звіщати, і благословлятиме кожне тіло святе Його Ймення на віки віків!
104 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами,
7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
17 І сталося, коли фараон відпустив був той народ, то Бог не повів їх дорогою землі филистимської, хоч була близька вона. Бо Бог сказав: Щоб не пожалкував той народ, коли він побачить війну, і не вернувся до Єгипту.
18 І повів Бог той народ окружною дорогою пустині аж до Червоного моря. І вийшли Ізраїлеві сини з єгипетського краю узброєні.
19 А Мойсей забрав із собою кості Йосипа, бо присягою той закляв був Ізраїлевих синів, кажучи: Напевно згадає Бог вас, і ви винесете з собою кості мої звідси.
20 І вони рушили з Суккоту, і розтаборилися в Етам, на границі пустині.
21 А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі.
22 Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!
14 І говорив Господь до Мойсея, кажучи:
2 Скажи Ізраїлевим синам, і нехай вони повернуть, і нехай отаборяться перед Пі-Гахіротом, між Міґдолом і між морем, перед Баал-Цефоном. Навпроти нього отаборитесь над морем.
3 І скаже фараон про Ізраїлевих синів: заблудились вони в землі цій, замкнено пустиню для них.
4 І вчиню запеклим фараонове серце, і він буде гнатися за вами, а Я прославлюся через фараона та через військо його. І пізнають єгиптяни, що Я Господь! І вони вчинили так.
16 Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній.
17 Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,
18 коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!
5 Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний.
2 Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба,
3 коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!
4 Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
7 бо ходимо вірою, а не видінням,
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
9 Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
18 І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали:
19 Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого.
20 Було сім братів. І перший взяв дружину й умер, не лишивши дітей.
21 Другий теж її взяв та й помер, і він не лишив дітей. Так само і третій.
22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
23 А в воскресенні, як воскреснуть вони, то котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її.
24 Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?
25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі.
26 Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів,
27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже.