Book of Common Prayer
20 Для диригента. Псалом Давида.
2 В тривожний час нехай Господь озветься,
Бог Якова хай захистить тебе.
3 Підтримку зі святого храму хай пошле Він!
Хай допоможе Він тобі з Сіону.
4 Нехай твої офіри Він згадає,
пожертви хай прийме всі твої. Села
5 Нехай Він дасть всього, чого ти забажаєш,
і все, що ти плануєш, хай здійснить.
6 Радіймо із твоєї перемоги, Боже ім’я![a]
Господь хай виконає всі твої прохання.
7 Тепер я певен, що Господь
дасть перемогу Своєму обранцю-царю[b].
Чому? Бо Він з святих небес озветься
й правицею потужною Своєю
могутню перемогу принесе.
8 У когось колісниці, в когось коні главна сила,
у нас—ім’я Господнє, Бога нашого ім’я!
9 Людці оті впадуть, вони здадуться,
та ми піднімемось і будемо незламні.
10 О Господи, пошли цареві перемогу,
дай відповідь, коли благаємо про поміч!
21 Для диригента. Псалом Давида.
2 О Господи, щасливий цар з Твоєї сили,
який він радий, що з Тобою переміг!
3 Ти дав йому, чого душа його бажала,
і не відмовив Ти проханням уст його. Села
4 Ти шлеш йому благословення добросердні
і золотий вінець на голову кладеш.
5 Тебе просив він, щоб життя подарував Ти,
йому Ти вічне довголіття дав.
6 Він возвеличився звитягою тією,
яку Ти дав йому. На нього Ти пролив
велику славу й велич.
7 Благословляючи його повік,
Ти дав йому безмежне щастя,
оскільки він з Тобою.
8 Чому? Бо вірить Господу наш цар
й стоятиме завжди на цій любові,
і милості Всевишнього.
9 Всю міць Свою спрямуй на ворогів своїх,
зловмисникам правицею дай відсіч.
10 Коли Ти явишся, о Господи, спали їх у печі вогненній.
Господь поглине їх в Своїм вогненнім гніві.
11 Дітей Ти їхніх вигубиш з землі,
нащадків їхніх з-поміж люду.
12 Вони на тебе[c] замишляють зле,
вигадують плітки, але то марно.
13 Чому? Тому, що стріли пустиш ти,
й вони повернуться і в страху повтікають.
14 Встань, Господи, в Своїм могутті,
Твою оспівуємо велич, Твою силу!
110 Хвальна пісня Давида.
Господь сказав володарю[a] моєму:
«Праворуч сядь від Мене, доки не покладу Я
ворогів Твоїх до ніг Твоїх».
2 Господь твою владу поширить за межі Сіону
й на землі ворожі, де правити будеш.
3 У час борні прийде на допомогу твій народ,
вбереться на зорі в священні шати,
і сила молодеча поведе тебе.
4 Господь пообіцяв, що не зрадить Він обітниці Своєї.
Священик ти навіки за Мелхіседековим[b] чином.
5-6 Володар мій стоїть праворуч тебе,
судитиме народи Він у судний день, в день гніву,
розтрощить голови правителів країн могутніх
і трупами засіє неозорий лан.
7 Щоб вгамувати спрагу,
Він схилиться над придорожнім джерелом,
і підведе Він голову Свою[c].
116 1-2 Я так люблю, коли Господь мої молитви чує,
коли про допомогу я благаю,
і Він до мене прихиляє вухо.
3 Мене оповили смертельні пута,
ступив я на стежину горя й суму.
4 Тож я закликав Господа на поміч,
благаю: «Господи, спаси мене!»
5 Господь—предобрий, справедливий,
Він милосердний й співчутливий, наш Господь!
6 Господь піклується про простодушних;
коли я був беззахисний, Він врятував мене.
7 Душе моя, спочинь, про тебе Бог подбає.
8 Адже Ти мою душу врятував від смерті,
не дав пролитися сльозам,
не дав спіткнутися ногам.
9 Я й далі Господу служитиму в краю живих.
10 Я вірив, навіть кажучи: «Ось смерть моя»,—
та був покараний жорстоко.
11 У гніві кинув я: «Весь рід людський—брехливий!»
12 Не маю змоги відплатити Богу,
бо все, що нажив—все від Нього.
То як же Господу відповідати мушу,
карання терплячи численні?
13 Я келих порятунку підніму,
коли до Господа звернусь по допомогу.
14 Що обіцяв я, Господу віддам перед усім народом.
15 Смерть послідовника Свого Господь завжди цінує.
16 О Господи, я—вірний Твій слуга, Твій раб,
я син слуги Твоєї.
Це Ти звільнив мене від пут.
17 Ти, Господи, є тим, кому складу подяки жертви,
Твоє ім’я повторюю у скрути час.
18 Що обіцяв я, Господу віддам перед усім народом.
19 Вславляйте Господа в суді перед Господнім храмом,
що зведений в середині Єрусалима!
Славімо Господа!
117 Хвалімо Господа, усі народи!
Вшановуйте Його, всі племена й роди!
2 Бо всіх переповнює Його безмежна ласка,
навіки береже Він вірність нам.
Славімо Господа!
51 Коли цар Соломон закінчив усі роботи по будівництву храму Господнього, він приніс усе, що присвятив його батько Давид: срібло, золото і меблі й передав усе це до скарбниці храму Господнього.
Ковчег перенесено до храму
8 Цар Соломон скликав до Єрусалима усіх старійшин Ізраїлю, голів колін та начальників ізраїльських родин, щоб перенести ковчег Господнього Заповіту з Сіону до міста Давида. 2 Всі чоловіки Ізраїлю зібрались у царя Соломона на час свята[a] у місяці Етанімі, сьомому місяці року.
3 Коли всі старійшини Ізраїлю прибули, священики і левити[b] взяли ковчег Господній, 4 Намет зібрання і всі священні речі в ньому до храму. 5 Цар Соломон разом з усім ізраїльським народом, який зібрався навколо нього, був перед ковчегом, приносячи в жертву незліченну кількість овець та биків.
6 Тоді священики занесли ковчег Господнього Заповіту на його місце—у внутрішнє святилище храму, Святеє Святих, і поставили його під крилами Херувимів. 7 Херувими розпростерли свої крила над ковчегом, прикриваючи його та шести, на яких його несли. 8 Ці шести були такі довгі, що їх кінці було видно зі Святого Місця, що перед внутрішнім святилищем, але не ззовні Святеє Святих. Там вони й по сьогодні.
9 У Ковчезі Заповіту нічого не було, крім двох кам’яних скрижалів, які Мойсей поклав туди на горі Хорев, де Господь уклав Угоду з ізраїльтянами, після їхнього виходу з Єгипту.
10 Коли священики вийшли зі Святого Місця, хмара заповнила храм Господній. 11 І священики не могли відправити службу через цю хмару, бо слава Господа заповнила дім Господній. 12 Тоді Соломон промовив:
«Господь створив сонце, яке світитиме у небесах,
а Сам сказав, що житиме у темній хмарі.[c]
13 Я справді збудував прекрасний храм,
в якому житимеш Ти вічно».
14 В той час, як весь народ Ізраїлю зібрався і стояв там, цар повернувся й благословив його. 15 Тоді він мовив:
«Господу хвала, Богу Ізраїлю, Хто власноручно виконав усе, що обіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду. Ось що казав Господь: 16 „З того дня, як Я вивів народ Мій ізраїльський з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін ізраїльських, щоб збудувати Мені храм. Так, зараз Я обрав Єрусалим—місто, у якому прославиться Моє ім’я.[d] Я обрав Давида правити Моїм народом ізраїльським”.
17 Мій батько Давид дуже хотів збудувати храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. 18 Але Господь сказав моєму батькові Давиду: „Те, що було в тебе щире бажання побудувати храм в Моє ім’я—це добрий намір. 19 Однак ти не збудуєш храм, а твій син—кров і плоть твоя, саме він збудує храм в ім’я Моє”.
20 Господь дотримався Своєї обіцянки: я царюю після батька мого Давида і сиджу на троні Ізраїлю, як і обіцяв Господь. І я збудував храм в ім’я Господа, Бога Ізраїлю. 21 Я спорудив місце для ковчега з Угодою, яку Господь уклав з батьками нашими, коли вивів їх з Єгипту».
Павло проповідує в Римі
17 Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня. 18 Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть. 19 Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.
20 Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».
21 Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе. 22 Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».
23 Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків. 24 Декого переконали його слова, але інші не вірили. 25 Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:
26 „Іди до народу цього і скажи:
„Ви будете слухати, слухати,
але не зрозумієте,
ви будете дивитися, дивитися,
але не побачите.
27 Бо зачерствіло серце народу цього.
Слух у людей цих притупився,
і очі вони позаплющували.
Бо інакше могли б побачити на власні очі,
почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм,
і тоді повернулися б до Мене,
і Я б їх зцілив”.(A)
28 Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!» 29 [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою][a].
30 Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати. 31 Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
43 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
44 Юда[a] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». 45 Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. 46 Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 47 Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
48 Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. 49 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». 50 Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International