От Луки 19-20

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Ісус у Закхея

19 Ісус увійшов до Єрихона й йшов містом. ² Там мешкав багатій на ймення Закхей, який був головним збирачем податків. ³ Він прагнув побачити, хто ж Такий Ісус, але через великий натовп не міг зробити цього, бо був низький на зріст. ⁴ Тож Закхей забіг наперед усіх і заліз на чинару, щоб побачити Ісуса, бо Він якраз мав пройти повз те дерево.

⁵ І коли Ісус дійшов до цього місця, Він підвів очі й промовив: «Закхею, мерщій злазь, бо Я мушу сьогодні зупинитися в твоєму домі».

⁶ Тоді Закхей швидко зліз на землю й радісно привітав Ісуса. ⁷ І всі це бачили й почали ремствувати: «Він пішов у гості до грішника». ⁸ Але Закхей став і промовив до Господа: «Пане, послухай! Я віддам половину свого добра бідним. І якщо я колись у когось щось видурив, то поверну йому в чотири рази більше!»

⁹ Ісус сказав йому: «Сьогодні в цей дім прийшло спасіння, адже цей чоловік також один з обраного народу Божого^[a]. ¹⁰ Бо ж Син Людський прийшов, щоб розшукати і спасти те, що було загублене».

Притча про таланти

(Мт. 25:14-30)

¹¹ Коли вони слухали це, Ісус розповів їм іншу притчу. Деякі люди вважали, що Царство Боже з’явиться негайно, бо Ісус підходив до Єрусалиму. ¹² Тоді Він сказав: «Один чоловік шляхетного походження вирушив у далеку країну. Там його мали проголосити царем, а по тому він планував повернутися додому. ¹³ Чоловік покликав десятьох слуг своїх і роздав їм десять талантів^[b] срібла. Він сказав слугам: „Вкладайте ці гроші в діло до мого повернення”.

¹⁴ Але співвітчизники того чоловіка ненавиділи його. Вони вислали за ним навздогін посланців, щоб ті сказали в далекій країні: „Ми не хочемо, щоб цей чоловік царював над нами!”

¹⁵ Але його все одно проголосили царем, і він повернувся додому. А повернувшись, послав за тими слугами, яким роздав був гроші. Його цікавило, який прибуток вони одержали.

¹⁶ Перший з них прийшов і доповів: „Пане, твоя міна срібла принесла ще десять мін”. ¹⁷ То хазяїн сказав йому: „Гарна праця, ти добрий слуга! Оскільки ти в малому був вірний, я доручаю тобі управляти десятьма містами”.

¹⁸ Тоді прийшов другий слуга й мовив: „Пане, твоя міна принесла ще п’ять мін”. ¹⁹ Цьому слузі він сказав: „Ти правитимеш п’ятьма містами”. ²⁰ Інший слуга прийшов і сказав: „Пане, ось твоя міна. Я тримав її загорнуту в хустину. ²¹ Я боявся тебе, бо ти чоловік жорстокий. Ти забираєш те, чого не клав, і жнеш те, чого не сіяв”.

²² Хазяїн промовив: „Я судитиму тебе твоїми ж словами, поганий ти слуга. Ти кажеш, що знаєш, що я жорстокий чоловік, що беру там, де не клав, та жну там, де не сіяв. ²³ Тобі слід було пустити гроші в обіг^[c], то ж повернувшись, я мав би їх із прибутком”. ²⁴ І додав, звертаючись до тих, що стояли поруч: „Заберіть у нього цю міну й віддайте тому, хто має десять мін”.

²⁵ А вони кажуть: „Пане, але ж він уже має десять мін!” ²⁶ „Кажу ж вам,—відповів хазяїн,—кожному, хто має, додасться ще більше, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. ²⁷ Щодо тих моїх ворогів, які не хотіли, аби я царював над ними, то приведіть їх сюди і вбийте перед моїми очима”».

Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар

(Мт. 21:1-11; Мк. 11:1-11; Ін. 12:12-19)

²⁸ Розповівши цю притчу, Ісус вирушив далі до Єрусалиму. ²⁹ Підійшовши до міст Ветфаґія та Віфанія поблизу гори, що звалася Оливною, Ісус відіслав двох Своїх учнів ³⁰ з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив.: Відв’яжіть його й приведіть сюди. ³¹ А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте віслючка?”—то ви мусите відповісти: „Він потрібен Господу”».

³² Отож двоє з учнів пішли до села й там знайшли віслючка, точно так, як Він казав їм. ³³ А коли вони віслючка відв’язували, його власники запитали їх: «Навіщо ви відв’язуєте віслючка?» ³⁴ Вони відповіли: «Він потрібен Господу». ³⁵ Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг й посадили Його зверху.

³⁶ Коли Ісус їхав, люди стелили перед Ним на дорозі свій одяг. ³⁷ А як підійшов Він до сходу з Оливної гори, натовп учнів почав радісно й голосно славити Бога за всі чудеса, які вони побачили. ³⁸ Вони вигукували:

³⁹ Серед людей у натовпі було кілька фарисеїв. Вони звернулися до Ісуса: «Вчителю, вгамуй Своїх учнів!» ⁴⁰ Ісус відповів їм: «Повірте, якщо Мої послідовники зараз замовкнуть, то каміння почне вигукувати!»

Ісус плаче за Єрусалимом

^41-42 Коли Ісус під’їхав до Єрусалиму й, побачивши місто, Він заплакав і промовив: «Якби ж ти сьогодні знало, що тобі може принести мир! Та зараз це приховано від очей твоїх. ⁴³ Настануть дні, коли вороги твої насиплють довкола тебе вали й обложать тебе. Вони насуватимуться з усіх боків, ⁴⁴ й знищать тебе і народ, який мешкає в стінах твоїх. Вони каменя на камені не залишать там, де ти стоїш нині. Бо не впізнало ти того часу, коли Бог прийшов спасти тебе».

Ісус у храмі

(Мт. 21:12-17; Мк. 11:15-19; Ін. 2:13-22)

⁴⁵ Зайшовши у двір храму, Ісус почав виганяти звідти усіх торговців. ⁴⁶ Він промовив: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви^(B), а ви перетворили його на розбійницьке кубло!”^(C)»

⁴⁷ Щодня Ісус навчав у храмі, та головні священики, книжники та можновладці міркували, як убити Його. ⁴⁸ Вони нічого зробити не могли, бо всі люди слухали Ісуса й горнулися до Нього.

Звідки влада в Ісуса

(Мт. 21:23-27; Мк. 11:27-33)

20 Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини. ² Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?»

^3-4 У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»

⁵ Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” ⁶ А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком». ⁷ Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення».

⁸ Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».

Бог посилає Свого Сина

(Мт. 21:33-46; Мк. 12:1-12)

⁹ Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри. ¹⁰ Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим. ¹¹ Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками. ¹² Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть.

¹³ Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”.

¹⁴ Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” ¹⁵ Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними? ¹⁶ Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим».

Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»

¹⁷ Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні:

¹⁸ Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».

¹⁹ Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу.

Цезареві—цезареве, а Богові—Боже

(Мт. 22:15-22; Мк. 12:13-17)

²⁰ Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу заарештувати Христа. ²¹ Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. ²² Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»

²³ Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: ²⁴ «Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». ²⁵ Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю—цезареве, а Богу—Боже».

²⁶ Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.

Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові

(Мт. 22:23-33; Мк. 12:18-27)

²⁷ Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: ²⁸ «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”^[d].

²⁹ От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. ³⁰ Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. ³¹ Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома—вони померли, не залишивши дітей. ³² Останньою померла жінка. ³³ Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»

³⁴ Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються. ³⁵ Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться. ³⁶ Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони—діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих.

³⁷ Мойсей, в історії про палаючий кущ^[e], ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”^[f]. ³⁸ Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа».

³⁹ Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!» ⁴⁰ І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.

Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?

(Мт. 22:41-46; Мк. 12:35-37)

⁴¹ Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос—Син Давидів? ^42-43 Адже сам Давид сказав у книзі Псалмів:

⁴⁴ Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»

Ісус викриває книжників

(Мт. 23:1-36; Мк. 12:38-40; Лк. 11:37-54)

⁴⁵ Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням: ⁴⁶ «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. ⁴⁷ А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».