Суд у Понтія Пилата

(Мт. 27:1-2, 11-14; Мк. 15:1-5; Ін. 18:28-38)

23 Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. ² І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом—Царем Юдейськім». ³ Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».

⁴ Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». ⁵ Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».

⁶ Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. ⁷ Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.

Ісус перед Іродом

⁸ Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. ⁹ Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.

¹⁰ При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. ¹¹ Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.

¹² У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.

Пилат намагається звільнити Ісуса

(Мт. 27:15-26; Мк. 15:6-15; Ін. 18:39—19:16)

^13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. ¹⁵ Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. ¹⁶ Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».

¹⁷ [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ]^[a]. ¹⁸ У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» ¹⁹ (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство).

²⁰ Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. ²¹ Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»

²² І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».

^23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. ²⁵ Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.

Розп’яття

(Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Ін. 19:17-27)

²⁶ Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. ²⁷ Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним.

²⁸ Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. ²⁹ Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. ³⁰ Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!”^{(A) 31} Бо якщо таке траплятиметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?»^[b]

³² Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. ³³ Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього.

³⁴ Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять»^[c]. Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб.

³⁵ Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» ^36-37 Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!»

³⁸ На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: «ЦЕ ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». ³⁹ І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!»

⁴⁰ Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. ⁴¹ Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». ⁴² І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство».

⁴³ Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю».

Смерть Ісуса

(Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Ін. 19:28-30)

⁴⁴ Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. ⁴⁵ І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в храмі розірвалася навпіл.

⁴⁶ Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух^[d] Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер.

⁴⁷ Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». ⁴⁸ Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому^[e].

⁴⁹ Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї.

Поховання Ісуса

(Мт. 27:57-61; Мк. 15:42-47; Ін. 19:38-42)

^50-51 Саме у той час, в Єрусалимі знаходився чоловік на ймення Йосип з юдейського міста Ариматея. Він був доброю і праведною людиною й також чекав на прихід Царства Божого. Йосип був членом ради юдейської та не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту. ⁵² Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа.

⁵³ Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі.

⁵⁴ Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота. ⁵⁵ Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його. ⁵⁶ Вони повернулися додому й приготували запашну олію й пахощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали.