Суддя Єфта

11 Єфта ґілеадський був хоробрим воїном, але сином повії. Батьком Єфти був Ґілеад. ² Дружина його народила йому ще синів, і коли ті її сини стали дорослі, вони вигнали Єфту. Вони сказали йому: «Ти не матимеш спадщини в батьківській родині, бо ти син іншої жінки». ³ Тож Єфта втік від братів і жив на землі Тов. Навколо нього зібралися такі собі нікчеми, і вони його супроводжували.

⁴ Через деякий час аммонійці пішли війною проти Ізраїлю. ⁵ Коли аммонійці пішли війною на Ізраїль, старійшини Ґілеада прийшли до Єфти з землі Тов. ⁶ Вони сказали йому: «Стань нашим воєначальником, щоб могли ми битися проти аммонійців». ⁷ Єфта відповів старійшинам Ґілеада: «Чи не ви ненавиділи мене, чи не ви мене вигнали з батьківської оселі? То чому ж зараз, у лиху годину, ви прийшли до мене?»

⁸ Старійшини Ґілеада мовили до Єфти: «Саме тому ми й звернулися до тебе зараз, щоб пішов ти з нами й бився проти аммонійців і став вождем усіх мешканців Ґілеада». ⁹ Єфта сказав старійшинам Ґілеада: «Якщо ви бажаєте, щоб я повернувся додому, та бився проти аммонійців, то Господь допоможе мені перемогти їх, я буду вашим вождем». ¹⁰ Старійшини Ґілеада відповіли Єфті: «Господь свідок, ми зробимо так, як ти кажеш».

¹¹ Отож пішов Єфта зі старійшинами Ґілеада, й люди зробили його своїм вождем і начальником. І Єфта повторив усе обіцяне перед Господом поблизу Міцпи.

Послання Єфти

¹² Потім Єфта відіслав посланців до царя аммонійців із запитанням: «Яка сварка між тобою і мною, що ти прийшов воювати на мою землю?» ¹³ Цар аммонійців відповів посланцям Єфти: «Бо коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони захопили всі землі від ріки Арнон до ріки Яввок і до Йордану. Отож зараз віддайте їх з миром».

^14 [a] Знову Єфта вирядив посланців до царя аммонійців. ¹⁵ Він відповів царю у своєму посланні: «Ось що сказав Єфта:

„Ізраїль не забирав землі моавські або аммонійські. ¹⁶ Коли наші люди вийшли з Єгипту, то йшли пустелею до Червоного моря, аж доки не прийшли до Кадешу. ¹⁷ Потім Ізраїль вирядив посланців до царя едомського й попросив: „Дозволь нам, будь ласка, пройти твоїми землями”. Але цар едомський і слухати про це не хотів. Тоді ізраїльтяни вирядили своїх посланців також і до царя моавського, але й він не дозволив їм пройти його землями. Отож ізраїльтяни залишились у Кедеші.

¹⁸ Потім ізраїльтяни пішли пустелею в обхід земель Едома та Моава і прийшли на східний край землі Моавської, і розбили табір на іншому боці ріки Арнон. Вони не заходили на Моавську землю, бо її кордоном була ріка Арнон.

¹⁹ Далі Ізраїль відіслав посланців до царя Сихона аморійського, царя Хешбона й попросив: „Дозволь нам пройти твоєю землею, щоб дістатися до землі своєї”. ²⁰ Але Сихон не довіряв Ізраїлю й не дозволив пройти тією землею. Отож Сихон зібрав військо, розбив табір біля Ягазу та й виступив проти Ізраїлю. ²¹ Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сихона в руки ізраїльтян, і вони перемогли його. Так Ізраїль зайняв землю аморійців, які там жили. ²² Вони зайняли землі аморійців від ріки Арнон до ріки Яввок, та від пустелі до ріки Йордан.

²³ Отож зараз Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморійців і віддав їхні землі ізраїльтянам. А ти хочеш прогнати звідти ізраїльтян? ²⁴ Хіба ви не живете на землі, яку віддав вам Хемош, бог ваш, хіба не володієте нею? Отак і ми житимемо й володітимемо тими землями, які віддав нам Господь, Бог наш. ²⁵ А тепер скажи, чим ти кращий від царя Валака, сина Зиппора моавського^[b]? Хіба він коли сварився з Ізраїлем чи воював з ним? ²⁶ Ізраїльтяни жили в Хешбоні й навколишніх селах та в Ароері й навколишніх селах, і в усіх містах уздовж берегів ріки Арнон триста років, чому ж ти не проганяв їх увесь цей час? ²⁷ Я нічого поганого не зробив тобі, а ти чиниш зле і воюєш проти мене. Тож хай Господь, Суддя, вирішить сьогодні, хто правий—ізраїльтяни чи аммонійці”».

²⁸ Але цар аммонійців не захотів дослухатися до послання, яке надіслав йому Єфта.

Клятва Єфти

²⁹ Тоді Дух Господній зійшов на Єфту, і він пройшов через Ґілеад і землі Манассії, і дістався до Міцпи в Ґілеаді, а з Міцпи ґілеадської він вирушив до аммонійців. ³⁰ Єфта поклявся Господу. Він сказав: «Віддай мені аммонійців. ³¹ І тоді той, хто першим вийде назустріч мені з дверей мого дому, коли я повернусь, перемігши аммонійців, буде відданий Господу, і я принесу це Тобі в жертву».

³² І Єфта пішов війною проти аммонійців, а Господь віддав їх у його руки. ³³ Він розбив їх від Ароера до самого Минніта (двадцять міст), і далі аж до Авель-Кераміма. То був страшний удар нанесений аммонійцям, після якого вони підкорилися ізраїльтянам.

³⁴ Коли Єфта повертався додому, назустріч йому вийшла його дочка з бубоном і танцями. Була вона єдина дитина в нього. Крім неї, не мав він ні сина, ані дочки. ³⁵ Як побачив він її, розірвав на собі одяг (в знак туги) і вигукнув: «О дочко моя! Ти занапастила мене і спричинила мені велике горе. Я дав клятву Господу і не можу від неї відступитися». ³⁶ Вона мовила до нього: «Батьку, ти поклявся Господу. Отож зроби зі мною те, що обіцяв, бо це ж Господь віддав тобі перемогу над аммонійцями, ворогами нашими». ³⁷ І ще вона сказала батькові: «Дай мені дозвіл. Дай мені два місяці, щоб пішла я в гори разом зі своїми подругами оплакувати своє дівоцтво».

³⁸ І він погодився: «Йди». І відпустив її на два місяці. Вона пішла разом зі своїми подружками, і вони оплакували її дівоцтво. ³⁹ Як два місяці минуло, повернулась вона до свого батька, і зробив він те, в чому поклявся. Отож оскільки вона не знала мужа, то це стало звичаєм в Ізраїлі. ⁴⁰ Щороку дочки Ізраїлю йдуть оплакувати дочку Єфти з Ґілеада, чотири дні на рік.

Єфта і Ефраїм

12 Людей Ефраїмових було зібрано, й вони прийшли до Цафона і сказали Єфті: «Чому ти пішов битися з аммонійцами, а нас із собою не покликав? Ми спалимо тебе і твою хату!» ² Єфта відповів їм: «Я і мій народ мали великий розбрат з аммонійцами. Я звертався до вас, але ви не схотіли врятувати мене від них. ³ Коли я побачив, що ви не врятуєте мене, я, ризикуючи життям своїм, виступив проти аммонійців. Господь допоміг мені перемогти їх. Чому ж сьогодні ви прийшли воювати зі мною?»

⁴ Потім Єфта зібрав усіх чоловіків Ґілеада і побив ефраїмців. Сини Ґілеада розбили Ефраїм, бо їм казали: «Ви, ґілеадці, просто залишки ефраїмців, що жили серед колін Ефраїма та Манассії». ⁵ Тоді ґілеадці захопили броди річки Йордан, щоб не дати ефраїмцям її перейти. Коли ж хтось із залишків коліна Ефраїмового казав: «Дозвольте мені перейти річку»,—люди Ґілеада питали його: «Ти ефраїмець?» Той, звісно, відказував «Ні!» ⁶ Але вони завжди просили: «Будь ласка, скажи слово „Шибболет”». І той відповідав неправильно: «Сібболет». То вони хапали його і вбивали біля Йорданських бродів. Сорок дві тисячі ефраїмців було тоді вбито.

⁷ Єфта був суддею Ізраїлю шість років. Коли Єфта з Ґілеада помер, його поховали у його рідному місті Ґілеаді.

⁸ Після нього суддею Ізраїлю був Ізбан із Віфлеєма. ⁹ У нього було тридцять синів і тридцять дочок, яких він віддав заміж за чоловіків з інших колін. І синів своїх тридцятьох він теж одружив із дівчатами з інших колін. І він був суддею Ізраїлю сім років. ¹⁰ Коли Ізбан помер, його поховали у Віфлеємі.

¹¹ Після нього суддею Ізраїлю був Елон із Завулонового коліна. Він був суддею Ізраїлю десять років. ¹² Потім Елон із Завулонового коліна помер, і поховали його в Айжалоні на землі Завулоновій.

¹³ Після нього суддею Ізраїлю був Авдон, син Хіллела з Піратона. ¹⁴ У нього було сорок синів і тридцять онуків, і їздили вони на сімдесяти віслюках^[c]. Авдон був суддею Ізраїлю протягом восьми років. ¹⁵ Потім Авдон, син Хіллела з Піратона помер, і його поховали в Піратоні на землі Ефраїма, у горах амаликійських.

Син Людський—Господь суботи

(Мт. 12:1-8; Мк. 2:23-28)

6 Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски, та, розлущуючи їх між пальцями, їли зерно. ² Дехто з фарисеїв запитав: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» ³ У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? ⁴ Він зайшов до Божого дому і з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». ⁵ Й Ісус додав: «Син Людський—Господь і над суботою».

Зцілення сухорукого в суботу

(Мт. 12:9-14; Мк. 3:1-6)

⁶ Якось іншої суботи Ісус прийшов до синагоги й навчав там. Серед присутніх був чоловік із усохлою рукою. ⁷ Книжники й фарисеї уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.

⁸ Ісусові були відомі їхні думки, але Він сказав сухорукому: «Підведися й стань перед усіма!» І чоловік підвівся й став там. ⁹ Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Я вас питаю: чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя, чи вбивати?» ¹⁰ Ісус обвів їх поглядом і сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. ¹¹ Фарисеї та книжники були розлючені й почали міркувати поміж собою, що б таке заподіяти Ісусові.

Ісус обирає дванадцять апостолів

(Мт. 10:1-4; Мк. 3:13-19)

¹² Кількома днями пізніше, Ісус подався на гору помолитися. Цілу ніч Він провів у молитвах до Бога. ¹³ Коли настав день, Він покликав Своїх учнів і обрав з-поміж них дванадцятьох і назвав апостолами Своїми. ^14-16 Це були

Ісус навчає та зціляє людей

(Мт. 4:23-25; 5:1-12)

¹⁷ Ісус разом із апостолами зійшов з гори й зупинився в долині, де стояв великий натовп Його учнів і дуже багато людей з усієї Юдеї, з Єрусалиму, з узбережжя поблизу Тира і Сидона. ¹⁸ Вони зійшлися, щоб послухати Його, а також щоб зцілитися від хвороб. І ті, хто страждав від нечистих духів, були зцілені. ¹⁹ І всі в натовпі намагалися торкнутися Ісуса, бо з Нього йшла сила, яка зціляла всіх їх.

²⁰ Поглянувши на своїх послідовників, Ісус сказав:

²² Благословенні ви, коли вас ненавидять, ображають і відлучають, й визнають ваше ім’я злим за вашу вірність Синові Людському. ²³ Радійте того дня, веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на небесах! Бо від предків цих людей так само діставалося й пророкам.

²⁶ Горе вам, про кого всі добре говорять, так їхні предки вихваляли лжепророків».