Ісус молиться на самоті

(Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-46)

³⁶ Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». ³⁷ Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: ³⁸ «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». ³⁹ І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша^[a] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».

⁴⁰ Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? ⁴¹ Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». ⁴² І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»

⁴³ Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. ⁴⁴ Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. ⁴⁵ Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. ⁴⁶ Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»