Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Давидова молитва.
Мій Боже й Царю, возвеличую Твоє ім’я,
благословлятиму Твоє ім’я навіки.
2 Щодня вславлятиму Тебе,
Твоє ім’я хвалити буду вічно.
3 Господь—величний, гідний слави!
Не осягнуть нікому величі Його.
4 Із роду в рід Твої діяння будуть прославляти,
із покоління в покоління визнавати Твою велич.
5 Прекрасна Твоя слава неповторна,
тож оповім я про Твої діла чудесні.
17 Господь у кожній справі справедливий,
Він праведний у всьому, що Він робить.
18 Господь близький до всіх, хто зве по допомогу,
Він поруч з тими, хто Його жадає.
19 Чого попросять шанувальники Господні, те Він зробить.
Він чує їхній гук по допомогу і рятує їх.
20 Господь піклується про всіх, хто Його любить,
але лихих людців не стерпить й знищить.
21 Тому уста мої співають Господу осанну,
тому Його ім’я на віки-вічні люди славлять!
Господь хоче, щоб Його народ повернувся
1 Восьмого місяця другого року правління Дарія[a] слово Господа було Захарії, пророку, сину Верекії, сина Іддо. Всевишній сказав: 2 «Господь дуже прогнівався на предків ваших. 3 Тож скажи їм, що Господь Всемогутній каже: „Поверніться до Мене і Я повернуся до вас”».
Так каже Всевишній: 4 «Не будьте такими, як батьки ваші, яким проповідували попередні пророки: „Господь Всемогутній наказує, щоб ви відвернулися від своїх лихих доріг і лихих вчинків, але вони не слухали, уваги на Мене не звертали”.
5 Де ж батьки ваші тепер? Пророки вічно не живуть. 6 Однак слова Мої і настанови, що заповідав Я слугам Своїм, пророкам, хіба ж не дійшли вони до батьків ваших? Тоді вони розкаялися й мовили: „Як Господь Всевишній зробив з нами, як на те заслуговували вчинки й путі наші, так Він і вчинив із нами”».
Чотири коня
7 Двадцять четвертого дня одинадцятого місяця (Шевата), на другий рік правління Дарія слово Господа було Захарії, пророку, синові Верекії, сина Іддо.
8 Якось вночі я бачив щось. Чоловік був верхи на гнідому коні. Він стояв серед миртових дерев у лощині. Позаду нього стояли гніді, вороні та білі коні. 9 Я спитав у Ангела: «Хто вони, пане мій?» І посланець (Ангел), який розмовляв зі мною, відповів: «Я покажу тобі, хто вони».
10 І чоловік, що стояв серед миртових дерев сказав: «Це коні, яких Господь послав обійти всю землю».
11 І коні сказали посланцю Господа, що стояв під миртовими деревами: «Ми подорожуємо землею, на землі спокійно».
12 І посланець (Ангел) Господа промовив: «Господи Всемогутній, доки не матимеш ти милосердя до Єрусалима й міст Юдеї, на які Ти гніваєшся всі ці сімдесят років?»
13 Добрими, заспокійливими словами Господь відповів посланцю (Ангелу), що розмовляв зі мною. 14 Тоді Ангел сказав: «Оповістіть про те, що Господь Всемогутній говорить:
„Великою любов’ю кохаю Я Єрусалим і Сіон.
15 Однак Я вкрай розгніваний зухвалістю народів.
Я був розгніваний на них лиш трохи,
та їх руками накликав Я страждання на народ мій,
але вони принесли занадто велику руїну людям Ізраїлю”.
16 Тож ось що Господь говорить:
„Я повернуся до Єрусалима з милосердям”.
Так говорить Господь Всемогутній:
„Мій дім буде відбудовано”.
17 Оповістіть також про те,
що Господь Всесильний каже:
„Міста Мої знов будуть в статках,
Господь знов буде милостивий до Сіону
і знову обере Він Єрусалим Своїм містом”».
Павло—римський громадянин
22 До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» 23 Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву[a]. 24 Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. 25 Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»
26 Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік—римський громадянин». 27 Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так»,—відповів той. 28 Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».
29 Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.
Павло перед Синедріоном
30 Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.
23 Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». 2 Первосвященик Ананія[b] звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. 3 Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били».
4 Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» 5 Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”»(A).
6 Коли Павло зрозумів, що частина присутніх—саддукеї, а ще частина—фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих».
7 І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. 8 (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). 9 Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього».
10 Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. 11 Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International