Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

¹⁹ Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».

²⁰ Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. ²¹ Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.

²² Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. ²³ Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. ²⁴ А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.

²⁵ Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».

²⁶ Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний^[a] филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»

²⁷ Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».

²⁸ Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»

²⁹ «Що я такого зробив,—здивувався Давид,—невже й поговорити не можна?» ³⁰ З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. ³¹ Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.

³² Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».

Переслідування апостолів

¹⁷ Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. ¹⁸ Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. ¹⁹ Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: ²⁰ «Ідіть, станьте у храмі й усе розкажіть людям про нове життя».

²¹ Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до храму й почали навчати людей.

Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. ²² Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: ²³ «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».

²⁴ Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.

²⁵ Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у храмі й навчають народ!» ²⁶ Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.