Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Пам’ятний псалом[a] Давида.
2 Господь, не дорікай мені у гніві,
і не карай мене, коли лютуєш Ти.
3 Мене Ти вразив стрілами своїми,
пригнітив моє життя.
4 Так боляче мені. Твій гнів розбив, поранив тіло,
немов увесь в синцях, з розбитими кістьми,—
то за мій гріх.
5 Мій гріх звалився тягарем на душу,
аж не підвести голови мені.
6 То через мою власну дурість
обсипали мене гнійні, смердючі рани.
7 Зігнувся я від болю, простираюсь,
ходжу і плачу так, немов жалобу маю.
8 Палають в лихоманці мої стегна,
живого місця я на тілі не знаходжу.
9 Від болю неймовірного німію,
а серце стугонить, аж криком сходжу!
10 Володарю! Ти знаєш, що я хочу.
Мої зітхання—не секрет для Тебе.
11 Пульсує серце в мене, сил немає,
згасає світло у моїх очах[b].
12 Вже не прийдуть до мене друзі і близькі
немов налякані хворобою моєю.
Вже й родичі мої тримаються подалі.
13 Розкинули тенета ті, хто мені смерті зичить,
хто хоче вразити мене,
говорять про швидкий кінець,
замислюючи зле щодень.
14 Та я мовчу, я не зважаю,
немов глухий, який не чує,
немов німий, що не говорить.
15 Як та людина, що не чує нарікань,
як та людина, що не може відповісти.
16 Чому? Від Тебе, Господи, я слова жду.
Мій Боже, мій Володарю, о відгукнись!
17 Молю, не допусти, щоб ворог зловтішався
з мого падіння! Познущатись їм не дай!
18 Вже відчуваю я: от-от впаду,
адже мій біль завжди зі мною.
19 Я визнаю свої провини і гріхи,
які терзають, не дають спокою.
20 А щодо ворогів моїх,
вони міцні й здорові, наклепи плетуть,
21 відповідають злом на добре
і виступають проти мене, бо добро творити прагну.
22 О Господи, не залишай мене!
Не будь від мене, Боже, так далеко.
23 Прийди на поміч!
Мій Володарю, спаси!
Давид захоплює Саула
24 Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді. 2 Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз.
3 Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери.
4 Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща. 5 А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща.
6 Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав[a]». 7 З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу.
8 Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним.
9 Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди? 10 Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний! 11 Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя. 12 Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься. 13 Як говориться у давній притчі:
„Злі справи творять злі люди”.
Тому рука моя тебе не торкнеться. 14 За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху? 15 Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”».
16 Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?»—і зразу ж заридав у голос. 17 Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе. 18 Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене. 19 Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні. 20 Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках. 21 Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду».
22 Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення.
Вечеря Господня
17 Даючи вам наступний наказ, я не хвалю вас, бо ваші зустрічі приносять вам більше шкоди, ніж користі. 18 По-перше, я чув, що коли ви збираєтеся разом[a], то серед вас є розбіжності. Та в це неважко повірити, 19 бо за вашим міркуванням, розділення церкви є ознакою істинних послідовників Христових.
20 На ваших сходинах ви не їсте Господню вечерю[b]. 21 Бо коли ви збираєтеся, то кожен поспішає з’їсти своє: один залишається голодним, а інший впивається. 22 Хіба не маєте ви осель, щоб їсти й пити? Чи, може, ви зневажаєте Божу церкву? Може, ви хочете принизити бідних? Що мені сказати? Чи слід вас хвалити? Тут я вас не хвалитиму.
27 Отож, хто негідно їстиме хліб Господній і питиме Господню чашу вина, винний буде у гріхах проти тіла і крові Господньої. 28 Отже, насамперед, людина повинна позбавитись огидних думок, а вже потім нехай їсть цей хліб і п’є це вино. 29 Бо той, хто їсть і п’є, не визнаючи тих, хто є Господнім Тілом, накликає суд на себе. 30 Ось чому серед вас є чимало слабких та хворих, а багато вже й померло.
31 Якщо б ми самі судили себе, то не були б судимі. 32 Коли ж нас судить Господь, Він карає нас, щоб не було нас засуджено разом зі світом. 33 Тож, брати і сестри мої, коли ви збираєтеся разом, щоб поїсти, то чекайте одне на одного.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International