Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

¹¹ Надвечір, коли жінки ходять по воду, він зупинив своїх верблюдів поза містом коло криниці. ¹² Він промовив: «Господи, Боже господаря мого Авраама, зроби, щоб мені пощастило сьогодні. Змилуйся над господарем моїм Авраамом. ¹³ Ось глянь, я стою тут коло криниці й дівчата з міста приходять сюди по воду. ¹⁴ Нехай буде так: дівчина, яку я попрошу нахилити свого глечика і дати напитися, відповість мені: „Пий. Я й верблюдів твоїх понапуваю”. Нехай же вона буде тією, що Ти призначив слузі своєму Ісааку. Так я взнаю, що Ти змилувався над господарем моїм».

Зустріч із Ревеккою

¹⁵ Слуга ще не докінчив говорити, як до криниці прийшла Ревекка. Вона була дочкою Бетуїла, Сина Милки й Нагора, Авраамового брата. Вона тримала глечик на плечі. ¹⁶ Дівчина була дуже вродлива, цнотлива, жоден чоловік не пізнав ще її. Зійшовши до криниці, вона набрала води й пішла назад нагору.

¹⁷ Підбігши до неї, слуга мовив: «Прошу тебе, дай мені напитися з твого глека». ¹⁸ Ревекка йому відповіла: «Пий, добродію». Вона тут же зняла глечик з плеча і, нахиливши, вона дала йому напитися. ¹⁹ Напоївши його, вона промовила: «Я понапуваю і верблюдів твоїх». ²⁰ Хутко виливши воду з глечика у верблюже пійло, вона знову пішла до криниці. Тож понапувала вона всіх його верблюдів. ²¹ Слуга ж стояв мовчки і стежив за нею, розмірковуючи, чи змилостився Господь, чи зробив його подорож вдалою.

²² Коли верблюди напилися, він дав дівчині золоту сережку вагою в півшекеля^[a] та два золоті браслети на руки, вагою в п’ять мір^[b]. ²³ Авраамів слуга сказав їй: «Прошу тебе, скажи, чия ти дочка? Чи знайдеться місце в домі твого батька, щоб переночувати?»

²⁴ Ревекка відповіла йому: «Я дочка Бетуїла, сина Милки й Нагора». ²⁵ Ревекка додала: «У нас багато й соломи, й паші. Є також доста місця для ночівлі».

²⁶ Тоді слуга вклонився й почав молитися. ²⁷ Він промовляв: «Благословен Господь, Бог господаря мого Авраама. Він не відмовив у милості Своїй і вірності моєму господареві. Він привів мене до оселі, де мешкають родичі мого господаря».

^9-10 Вдову можна вносити до списку^[a], якщо їй щонайменше років шістдесят і якщо вона мала лише одного чоловіка^[b], й відома тим, що робить добро людям, виростила своїх дітей, була гостинна, обмивала ноги^[c] Божим людям, допомагала тим, хто потрапив у біду, та якщо присвятила себе добрим вчинкам.

¹¹ Але відмовляй в цьому молодшим вдовам, бо коли їхні тілесні бажання беруть гору над відданістю Христу, то вони знову хочуть заміж. ¹² І тоді вони гідні осуду, бо порушують первісну обітницю. ¹³ Разом із тим вони звикають ледарювати і, ходячи з дому в дім, базікають про що не слід. Вони не тільки стають ледачими, а й розпускають плітки і втручаються в чужі справи. ¹⁴ Тому мені хотілося б, щоб молодші вдови виходили заміж, виховували дітей, вели господарство й не давали приводу ворогам нашим для лихослів’я. ¹⁵ Кажу так, бо деякі вдови збочили й пішли за сатаною.

¹⁶ Якщо віруюча жінка має у своїй родині вдів, то нехай сама^[d] підтримує їх, щоб не обтяжувати церкву, яка повинна допомагати тим вдовам, які справді того потребують.