Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Славімо Господа!
Вславляй-но Господа, душе моя!
2 Допоки житиму, я Господу співатиму осанну;
пісень співатиму я Богу, поки я живий.
3 Не покладайтесь на правителів-вельмож,
на них самих чекає смерть, вони не порятують.
4 Дух їхній відлітає теж, у землю повертаються вони,
всі їхні задуми щезають разом з ними.
5 Блаженний той, кому на поміч Бог Якова іде,
хто покладається на Господа у сподіваннях!
6 Господь—це Той, Хто сотворив і небеса, і землю,
і море, і все те, що заселяє їх.
Він Той, Хто вічно вірність зберігає.
7 Він—Той, Хто із пригнобленими справедливий,
Він—Той, Хто хліб щоденний дасть голодним,
Господь ув’язненим дає свободу.
8 Господь сліпому очі розкриває,
Господь на ноги зводить тих, хто впав, спіткнувшись.
Господь любов дарує праведним Своїм.
9 Господь чужинців, що пригрілися в Ізраїлі, захищає[a].
Він боронить сиріт і вдів,
але неправедним влаштовує тяжке життя.
10 Нехай Господь повіки править!
Нехай, Сіоне, твій Господь повік царює!
Славімо Господа!
10 Рут шанобливо впала перед ним долілиць і сказала: «Я здивована, що ти взагалі помітив мене! Я чужоземка, а ти так по-доброму до мене поставився!»
11 Тоді Воаз відповів їй: «Мені багато розповідали про те, що ти зробила для своєї свекрухи після смерті чоловіка. Ти залишила своїх батька та матір і свою рідну землю, пішла жити до людей, про яких нічого раніше не знала. 12 Хай Господь винагородить тебе за те добро, що ти зробила. І нехай повною буде твоя винагорода від Господа, Бога Ізраїлю. Господа, під чиїм крилом ти прийшла шукати притулку».
13 Вона сказала тоді: «Сподіваюся, що не розчарую тебе, господарю. Бо ти втішив мене. Такі добрі слова сказав ти мені, своїй слузі».
14 Під час обідньої перерви Воаз сказав Рут: «Іди сюди й поїж трохи нашої їжі. Вмочуй хліб в оцтовий соус отут!» То сіла вона поруч з женцями, і дали вони їй печене зерно. Вона поїла досхочу і ще й лишилося.
Історія про доброго самаритянина
25 Один законник підвівся і, випробовуючи Ісуса, запитав: «Вчителю, що мушу я зробити, аби здобути вічне життя?» 26 Ісус промовив: «А що написано в Законі? Яке твоє розуміння того, що ти там вичитав?» 27 Той відповів: «„Любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, усією силою і розумом своїм”(A). А також: „Любіть ближнього свого, як себе самого”»(B).
28 Тоді Ісус сказав йому: «Ти відповів правильно. Виконуй це і тоді здобудеш вічне життя». 29 Але він, намагаючись виправдатись, запитав: «Але хто є моїм ближнім?» 30 Ісус відповів: «Ішов якось чоловік із Єрусалиму до Єрихона і потрапив до рук грабіжників. Ті роздягли його, побили та й подалися геть, залишивши його ледь живого. 31 Випадково йшов священик по тій дорозі. Помітивши пограбованого, він перейшов на інший бік дороги, обійшовши його. 32 Тією ж дорогою йшов левит. Побачивши побитого, він також перейшов на інший бік. 33 Потім прийшов туди подорожній самаритянин. Коли він побачив нещасного, то сповнився співчуттям до нього.
34 Він підійшов, перев’язав рани, після того, як полив їх оливою та вином[a]. Тоді поклав стражденного на свого віслюка, відвіз до заїжджого двору і там подбав про нього. 35 Наступного дня самаритянин дав господарю заїзду два динари й сказав: „Подбай про цього чоловіка. Якщо витратиш більше, я віддам тобі різницю, коли повернуся”.
36 То хто ж із цих трьох був ближнім чоловікові, який постраждав від грабіжників?»
37 Законник відповів: «Той, хто змилостився над ним». Тоді Ісус промовив: «Тож іди й роби так, як він».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International