Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Славімо Господа!
Вславляй-но Господа, душе моя!
2 Допоки житиму, я Господу співатиму осанну;
пісень співатиму я Богу, поки я живий.
3 Не покладайтесь на правителів-вельмож,
на них самих чекає смерть, вони не порятують.
4 Дух їхній відлітає теж, у землю повертаються вони,
всі їхні задуми щезають разом з ними.
5 Блаженний той, кому на поміч Бог Якова іде,
хто покладається на Господа у сподіваннях!
6 Господь—це Той, Хто сотворив і небеса, і землю,
і море, і все те, що заселяє їх.
Він Той, Хто вічно вірність зберігає.
7 Він—Той, Хто із пригнобленими справедливий,
Він—Той, Хто хліб щоденний дасть голодним,
Господь ув’язненим дає свободу.
8 Господь сліпому очі розкриває,
Господь на ноги зводить тих, хто впав, спіткнувшись.
Господь любов дарує праведним Своїм.
9 Господь чужинців, що пригрілися в Ізраїлі, захищає[a].
Він боронить сиріт і вдів,
але неправедним влаштовує тяжке життя.
10 Нехай Господь повіки править!
Нехай, Сіоне, твій Господь повік царює!
Славімо Господа!
18 Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.
19 І пішли вони далі вдвох, аж доки не дійшли до Віфлеєма. Як дісталися вони до Віфлеєма, все місто аж гуло про них. Жінки казали: «Невже це справді Наомі?!» 20 Наомі відповідала їм: «Не називайте мене Наомі, звіть мене Марою[a], бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким. 21 Коли йшла звідси, у мене було все, а коли Господь повернув мене сюди, я не маю нічого. Тож навіщо називати мене Наомі? Якщо сам Господь послав мені страждання, і сам Всемогутній був до мене жорстокий!»
22 Отож Наомі й моавська жінка на ім’я Рут прийшли з полів моавських. (Рут була невісткою Ноамі, яка повернулася разом з нею). Вони повернулися у Віфлеєм на початку ячмінних жнив.
Доля старозавітних жертв і обрядів
9 Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. 2 Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. 3 За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих»[a]. 4 В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу—золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл[b], а також таблиці з Заповітом. 5 Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути[c]. Та не будемо зараз про все це так докладно.
6 Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння[d]. 7 І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо[e]. 8 Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. 9 Все це—символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. 10 Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
Поклоніння за новими обрядами
11 Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому—нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. 12 Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International