Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
Самех
113 Як я ненавиджу тих безхребетних,
що не слухняні повністю Тобі,
але ж як я кохаюся в Твоєму вченні.
114 Ти—мій Дорадник, Захисник мій,
всім серцем покладаюсь на Твої слова!
115 Безбожники, геть зі шляху мого,
я буду жити за Законом Божим!
116 Підтримай так, як обіцяв Ти, щоб я жив,
не дай розчаруватися, не кинь напризволяще!
117 Підтримку дай Свою, щоб міг я врятуватись
і керуватися завжди законами Твоїми.
118 Ти відмітаєш тих, хто зневажає Твої закони,
бо Ти брехливість їхню викриваєш.
119 За покидьків вважаєш ти лихих людців,
та я Твою Угоду всім єством вітаю.
120 Тремчу увесь від поклоніння й страху,
адже Твої накази щиросердо я сприймаю.
Аїн
121 Я досі праведно і чесно жив,
тож на поталу кривдникам мене не віддавай.
122 Слузі Твоєму милість подаруй,
не дай зухвалим гнобити мене.
123 Я очі видививсь, чекаючи від Тебе порятунку,
очікуючи справедливих слів Твоїх.
124 Зі слугою Своїм поводься так,
як щира любов підкаже,
навчи мене Твоїх законів.
125 Я Твій слуга, тож дай мені кебети,
збагнуть, що мушу Заповіт Твій знати.
126 О Господи, вже час настав Тобі зробити щось,
адже народ порушив Твої накази.
127 Я ж через те люблю Твої повчання
від золота і срібла дужче.
128 Тому й виконую всі настанови,
тому й ненавиджу оманливі стежки.
6 Коли воїни поверталися додому після того, як Давид убив филистимлянина, зустрічати царя Саула вийшли жінки з усіх міст Ізраїлю. Вони співали пісень перед ним, танцювали в супроводі бубнів та лютнів. 7 Жінки танцювали, приспівуючи:
«Саул вбив тисячі ворогів,
а Давид—десятки тисяч!»
8 Саул розлютився бо цей приспів розгнівав його. «Вони приписали Давидові десятки тисяч,—подумав він,—а мені лише тисячі. Він же може захотіти ціле царство![a]» 9 Відтоді він ревниво стежив за Давидом.
10 Наступного дня від Бога потужно зійшов на Саула злий дух і він пророкував. Давид грав на арфі, як зазвичай, 11 а Саул тримав списа в руці Саул метнув списа, подумавши: «Я припну Давида до стіни». Але Давид двічі ухилився.
12 Саул боявся Давида, бо з ним був Господь, а Саула Він покинув. 13 От він і відіслав Давида, поставивши його командиром тисячі воїнів. Тож Давид командував загонами в різних походах. 14 Скрізь Давидові щастило, бо Господь був з ним. 15 Коли Саул побачив, що Давид має в усьому успіх, він почав боятися його. 16 Проте Ізраїль та Юдея любили й шанували Давида, оскільки він проводив успішні походи.
17 Якось Саул, вирішивши вбити Давида, сказав йому: «У мене є старша дочка Мерав. Я віддам її тобі в дружини, лише служи мені відважно й веди війни Господні». А про себе Саул подумав: «Я не підніму руки на нього. Нехай це зроблять филистимляни».
18 Однак Давид відповів Саулу: «Хто я такий, хто моя сім’я чи батьків рід в Ізраїлі, щоб мені стати зятем царевим?» 19 Отож коли настав час віддавати Саулову дочку, Мерав, Давидові, то віддали її заміж за Адріела з Мехоли.
20 Саулова дочка Міхал кохала Давида, і коли про це розповіли Саулу, він був дуже втішений. 21 «Я віддам її за нього,—подумав Саул,—це буде пасткою для нього, щоб він загинув від рук филистимлян». Саул знову сказав Давиду: «У тебе є друга можливість стати моїм зятем».
22 Саул наказав своїм слугам: «Поговоріть з Давидом наодинці, скажіть: „Слухай, цар втішений тобою службою, і всі його слуги люблять тебе, будь царевим зятем”».
23 Переказали Давиду наказ Саулів його слуги. Але Давид відмовився: «Ви думаєте, що стати царевим зятем то так просто? Я, власне, людина бідна, мало кому відома».
24 Коли Саулові слуги передали своєму володарю, що їм відповів Давид, 25 той наказав їм: «Скажіть Давиду, що цар не хоче ніякої ціни[b] за наречену, лише крайню плоть сотні филистимлян, щоб помститися царевим ворогам». Саул замислив таке, щоб Давид загинув від рук филистимлян.
26 Коли слуги передали слова Саула Давидові, він зрадів, що стане зятем царя. Ще до того, як скінчився призначений час, 27 Давид зі своїми воїнами пішов війною на филистимлян і вбив двісті[c] чоловік. Він прихопив їхню крайню плоть і виклав усе перед царем, щоб стати його зятем. Довелося Саулові віддати свою дочку Міхал за нього.
28 Коли Саул зрозумів, що Господь був з Давидом, а його дочка Міхал любить Давида, 29 ще більше почав його боятися і став його ворогом на все життя.
30 Филистимські полководці й далі нападали, але щоразу Давид виявлявся кмітливішим, ніж будь-який інший воєначальник Саула. Його ім’я стало дуже шанованим.
13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Буря
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». 15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. 17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. 18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, 19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. 21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. 22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. 23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. 25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. 26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Порятунок
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. 28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів[a]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів[b]. 29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. 31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». 32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. 34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». 35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. 36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. 37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. 38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International