Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
Господь призиває Самуїла
3 Юнак Самуїл правив службу Господу під керівництвом Елі. У ті часи Господь рідко звертався до людей; з’яв Його теж було небагато.
2 Якось уночі Елі, зір якого ослабнув уже так, що він ледве міг щось розрізняти, лежав на своєму звичному місці. 3 Світильник Божий ще не зайшов. Самуїл лежав у Господньому храмі там, де перебував ковчег Божий. 4 Господь покликав Самуїла, і той озвався: «Я тут».
5 Він побіг до Елі й сказав: «Ось я, ти мене кликав?» Але Елі сказав: «Ні, я тебе не кликав, повертайся й лягай». Самуїл пішов і ліг.
6 Господь знову покликав його: «Самуїле!» І Самуїл підвівся, пішов до Елі й мовив: «Ось я, ти мене гукав?»
«Сину мій,—відказав Елі,—Я не звав тебе, повертайся й лягай».
7 Самуїл до цього ще не знав голосу Господа[a], бо йому ще не відкривалося слово Господнє.
8 Господь втретє покликав Самуїла. Той звівся на ноги, пішов до Елі і сказав: «Я тут, ти мене кликав до себе». Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопця. 9 Він наказав Самуїлу: «Піди й ляж, а якщо Він тебе позве, скажи: „Говори, Господи, Твій слуга слухає”».
Пішов Самуїл до себе і ліг.
10 Ось Господь підійшов, став над ним і звернувся до нього, як і в попередні рази: «Самуїле! Самуїле!»
Тоді Самуїл відповів: «Говори, Твій слуга слухає».
11 Тоді Господь сказав Самуїлу: «Послухай-но, Я збираюсь зробити щось таке в Ізраїлі, від чого у кожного, хто почує про це, задзвенить у вухах. 12 Я зроблю з Елі та його родиною все те, про що говорив від початку й до кінця. 13 А Я йому сказав, що навіки засуджу його рід через той гріх, про який він знав, бо його сини чинили таке, що люди почали їх зневажати, а він не зміг утримати синів. 14 Тому Я присягнувся перед родиною Елі: „Вина дому Елі ніколи не викупиться ні жертвами, ні підношеннями”»[a].
15 Самуїл лежав до ранку, а потім відчинив двері дому Господнього. Він боявся розповісти Елі про з’яву. 16 Та Елі покликав Самуїла і сказав: «Самуїле, синку!»
Самуїл відгукнувся: «Ось я!»
17 «Що то Він сказав тобі?—Спитав Елі,—Не приховуй цього від мене. Нехай Бог тебе покарає, суворо покарає, якщо ти хоч щось приховаєш від мене з того, що Він тобі говорив».
18 Самуїл переказав йому кожне слово і нічого не приховав від нього. Тоді Елі озвався: «Він—Господь. Нехай робить те, що вважає за найліпше».
19 Господь був із Самуїлом, поки він зростав, не зрадивши жодної обіцянки. 20 І весь Ізраїль, від Дана до Беершеби, знав, що Самуїл покликаний бути Господнім пророком.
1 Для диригента. Псалом Давида.
О Господи, випробування Ти мені послав
й довідався усе про мене.
2 Тобі відомо все, коли сідаю я й коли встаю,
думки мої читаєш ще до того, як вони мені відомі.
3 Ти дбаєш про те, куди вирушаю я,
Тобі відомі місця мого спочинку.
Як добре знаєш Ти мої уподобання!
4 До того, як із уст моїх слова злітають,
вони Тобі давно уже відомі.
5 Довкола мене Ти, і спереду, й позаду,
за мною стежиш, руку на плечі тримаєш.
6 Твої знання страшні для мене аж занадто,
вони занадто мудрі, щоб мені їх осягнуть.
13 Тому що Ти всі нутрощі[a] мої зліпив й у шкіру обгорнув,
коли в утробі материнській я лежав.
14 Я дякую, що так чудово Ти мене створив!
Мені відомі всі Твої захоплюючі справи.
15 Кістки мої, і ті не сховані від погляду Твого,
хоч я невидимий в утробі матері зростав,
хоч зітканий я по клітинці в таїні.
16 Ти бачив зародок, Ти стежив, як я формувався,
щодня записував мої всі члени,
так що нічого не сховалося і не пропало.
5 Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.
6 Бог сказав: «Із темряви засяє світло»[a]. Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа. 7 Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам. 8 У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач. 9 Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо. 10 Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося. 11 Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах. 12 Отже, смерть порядкує в нас, а життя—у вас.
Син Людський—Господь суботи
(Мт. 12:1-8; Лк. 6:1-5)
23 Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски та їсти зерно. 24 Дехто з фарисеїв запитав Ісуса: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?»
25 У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? 26 В той час, коли первосвящеником був Авіатар, Давид зайшов до Божого дому, та з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». 27 Й Ісус додав: «Субота створена для людини, а не людина для суботи. 28 Тож Син Людський—Господь і над суботою».
Зцілення сухорукого в суботу
(Мт. 12:9-14; Лк. 6:6-11)
3 Якось іншого разу Ісус прийшов до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. 2 Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.
3 Ісус сказав сухорукому: «Встань перед усіма!» 4 Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя чи вбивати?» Та вони змовчали. 5 Ісус суворо подивився на них, але сповнився скорботи через їхню впертість. Він сказав чоловікові: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. 6 Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися з іродіанцями проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International