Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Обрізання на свідчення Угоди

17 Коли Аврамові сповнилося дев’яносто дев’ять років, Господь явився йому й мовив: «Я—Бог Усемогутній (Ель Шадай). Якщо ти слухатимешся Мене і будеш бездоганним, ² Я укладу Угоду між нами й примножу твій рід, зробивши його великим».

³ Тоді впав Аврам долілиць, і мовив Бог до нього: ⁴ «Ось моя угода з тобою. Ти станеш батьком багатьох народів. ⁵ Не зватимешся ти більше Аврамом^[a]. Твоїм іменем буде Авраам^[b], оскільки Я зроблю тебе батьком багатьох народів. ⁶ Я зроблю тебе життєдайним, бо від тебе візьмуть початок багато народів і багато царів. ⁷ Тож укладаю Угоду між Мною і тобою, і твоїми нащадками після тебе з покоління в покоління. Це буде вічна угода. Я буду Богом для тебе і для твоїх нащадків після тебе.

Ісаак—обіцяний Богом син

¹⁵ Бог сказав Аврааму: «Твоя жінка не зватиметься вже Сарою^[a]. Її ім’я тепер буде Сарра^[b]. ¹⁶ Я благословлю її, Я дам тобі сина від неї. Я благословлю її, і вона стане матір’ю народів. І царям цих народів дасть вона життя».

Божа обітниця

¹³ Не через Закон була дана Авраамові і його нащадкам обіцянка, що він стане спадкоємцем світу, але за праведність його, яка йде від віри. ¹⁴ Якщо ж спадкоємцем світу є народ, залежний від Закону, то віра—безглузда, а обітниця—нікчемна. ¹⁵ Бо Закон викликає гнів Божий, а коли немає Закону, то й порушення немає.

¹⁶ Тож обітниця Божа йде через віру, щоб люди одержали її, як подарунок. А якщо це так, то й для всіх Авраамових нащадків обітниця буде несхитною. І не лише для тих, у кого є Закон Мойсея, а й для тих, хто вірою живе, як жив Авраам. Через те і є він батьком для нас усіх. ¹⁷ Так сказано й у Святому Писанні: «Зробив Я тебе батьком багатьох народів»^(A). Авраам є нашим батьком перед Богом, в Якого він вірив, і Який дає життя померлим, з волі Якого існує те, чого не існувало. ¹⁸ Не було ніякої надії, що Авраам матиме дітей, але ж в серці своєму він вірив в Бога і продовжував сподіватися. Отож бо він і став батьком багатьох народів. Бо сказано: «Твоїх нащадків буде, як тих зірок на небі»^(B).

^19-20 І віра його не ослабла. Хоч він знав, що тілом уже старий, аби мати дітей (було йому на той час близько ста років), і розумів, що Сара, жінка його, неплідна, та ніколи Авраам не сумнівався в обітниці Божій і не вагався у вірі. Навпаки, все міцніше вірив і віддавав подяку Богові. ²¹ Він був цілком упевнений в тому, що Бог міг зробити усе, що обіцяв. ²² Ось чому сказано, що віра була зарахована йому як праведність.

²³ Та не лише заради одного його було сказано у Святому Писанні: «Віру його Бог прийняв». ²⁴ То сказано й заради нас, чия віра також буде прийнята Богом. І будемо ми праведними перед Ним. Це станеться з нами, хто вірить в Бога, Який воскресив із мертвих нашого Господа Ісуса. ²⁵ Його віддали на смерть за наші гріхи, і Він воскрес для життя заради нашого виправдання перед Богом.

Христос говорить про Свою смерть

(Мт. 16:21-28; Лк. 9:22-27)

³¹ І почав Ісус навчати послідовників Своїх: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне». ³² Ісус сказав їм про це відкрито, нічого не приховуючи. Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його. ³³ Та Ісус обернувся, поглянув на учнів Своїх і з докором сказав Петрові: «Відступись від Мене, сатано!^[a] Не про Боже ти думаєш, а про людське».

³⁴ Потім, покликавши до Себе народ та послідовників Своїх, Ісус сказав: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе^[b], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. ³⁵ Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене й за Добру Звістку, врятує його.

³⁶ Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? ³⁷ Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! ³⁸ Якщо ж хтось із-поміж цього зрадливого й грішного покоління буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться^[c] його, коли явиться у славі Свого Батька, з Ангелами святими».

Ісус розмовляє з Мойсеєм та Іллєю

(Мт. 17:1-13; Лк. 9:28-36)

² Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Він преобразився в них на очах, ³ а вбрання Його стало сліпучо білим—ніяка праля не могла б його так відбілити. ⁴ Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.

⁵ І, звернувшись до Ісуса, Петро сказав: «Учителю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети^[a]: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». ⁶ Петро не знав, що сказати, бо вони були налякані.

⁷ Тоді з неба спустилася хмара й огорнула їх тінню. І голос долинув із хмари: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» ⁸ Та підвівши очі, учні побачили, що більше з ними нікого немає, крім Самого Ісуса.

⁹ Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих».