Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Смерть Мойсея

34 Тоді Мойсей зійшов на гору Нево з Моавської долини до верхівки Пізґи, що навпроти Єрихона. І показав Господь йому всі землю від Ґілеада до Дана^{[a] 2} і весь край Нафталі, землю Ефраїма й Манассії, усю землю Юди аж до Середземного моря, ³ Неґев і долину Єрихона, пальмового міста, аж до Зоара. ⁴ Тоді Господь промовив до нього: «Ось земля, яку Я обіцяв Аврааму, Ісааку та Якову, що дам її твоїм нащадкам. Я дав тобі побачити її на власні очі, але ти не перейдеш туди».

⁵ Тоді Мойсей, слуга Господа, помер у землі Моавській, як і сказав Господь. ⁶ Він поховав Мойсея в долині в землі Моавській навпроти Бет-Пеора, але й дотепер ніхто не знає, де його могила. ⁷ Мойсею було сто двадцять років, коли він помер. Очі його не були слабкими, і сила його ще не зникла. ⁸ Сини Ізраїлю плакали за Мойсеєм тридцять днів по долинах Моаву.

Ісус стає новим провідником

Тоді скінчилися дні жалоби по Мойсею.

⁹ Тоді Ісус, син Навина, сповнився духом мудрості, бо Мойсей поклав руки свої на нього^[b]. Тож ізраїльтяни слухали його й чинили, як Господь заповідав Мойсею.

¹⁰ І не було більше в Ізраїлі такого пророка, як Мойсей. Господь розмовляв з ним віч-на-віч. ¹¹ Не було більше такого, хто вчинив усі знаки й дива, які Господь послав його зробити в землі Єгипетській над фараоном і всіма його начальниками, і всією його землею. ¹² Бо ніхто ніколи не мав такої сили і не вершив таких страшних і дивовижних чудес, що їх являв Мойсей перед очима всього Ізраїлю.

Книга Четверта

(Псалми 90-106)

¹ Молитва Мойсея, Божого чоловіка.

Павлові труди в Солуні

2 Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним. ² Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір.

³ Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства. ⁴ Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших.

⁵ Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок! ⁶ Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого.

⁷ Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні^[a] з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх. ⁸ Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше.

Яка заповідь найважливіша?

(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)

³⁴ Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. ³⁵ Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: ³⁶ «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» ³⁷ Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”^(A). ³⁸ Це перша і найголовніша заповідь. ³⁹ Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього^[a] свого, як себе самого”^(B). ⁴⁰ Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».

Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?

(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)

⁴¹ Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: ⁴² «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». ⁴³ Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:

⁴⁵ Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» ⁴⁶ Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.