Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Потоп

7 Тоді Господь Бог сказав Ноєві: «Увійди зі своєю родиною до ковчега, бо Я побачив, що ти один праведний переді Мною серед усіх, хто живе зараз на світі. ² Візьми з собою по сім пар чоловічої та жіночої статі усіх чистих тварин^[a] і по одній парі всіх нечистих—чоловічої та жіночої статі. ³ Візьми також із собою по сім пар чоловічої та жіночої статі кожного виду птахів, щоб зберегти рід їхній по всій землі. ⁴ Через сім днів Я пошлю на землю дощ, який литиме сорок днів і сорок ночей. І все живе, що створив, Я знищу з лиця землі».

⁵ І Ной зробив усе, що звелів йому Господь.

⁶ На той час, коли стався потоп на землі, Ноєві було шістсот років. ⁷ І ввійшов тоді Ной з усією своєю родиною до ковчега, щоб урятуватися від потопу. З ним були його дружина, сини його зі своїми жінками. ^8-9 Всі чисті тварини й нечисті звірі, все птаство і все живе, що плазує по землі, прийшли до Ноя на ковчег. І всіх їх було по парі—чоловічої та жіночої статі, як і наказував Бог.

¹⁰ Через сім днів почався потоп на землі. ^11-12 Потоп почався, коли Ноєві сповнилося шістсот років, на сімнадцятий день другого місяця.

І страшна злива ринула на землю на сорок днів і сорок ночей. ¹³ Того ж дня Ной увійшов до ковчега разом зі своїми синами Симом, Хамом та Яфетом, дружиною своєю, а сини зі своїми жінками. ¹⁴ Всі вони були в ковчезі, а також усякого виду дикі звірі й свійські тварини, усе живе, що плазує по землі, й птаство небесне. ¹⁵ Усіх їх було по парі в Ноєвому ковчезі—кожного виду та всякого створіння, що мало життя в собі. ¹⁶ Були вони чоловічої та жіночої статі, як і звелів Ноєві Бог. І Господь зачинив за ними двері ковчега.

¹⁷ Потоп на землі тривав 40 днів. Вода піднялась і підняла ковчег високо над поверхнею землі. ¹⁸ Вода все прибувала й прибувала, і ковчег плив по поверхні. ¹⁹ Вода піднімалася все вище й піднялася так високо, що вкрила найвищі гори під небом. ²⁰ Вода прибувала далі й піднялася над вершинами гір понад п’ятнадцять ліктів^[b].

²¹ Усе живе на землі загинуло: всі люди, птахи, домашня худоба, дикі звірі, все, що плазувало по землі. ²² Усі живі створіння на землі загинули. ²³ Так Бог знищив усе живе. Він стер з лиця землі людей і тварин, плазунів і птахів у небі. Все було знищено на землі. Тільки Ной лишився живий разом з усіма людьми й тваринами, що були з ним у ковчезі. ²⁴ І вкривала вода землю сто п’ятдесят днів.

¹³ Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Буря

¹⁴ Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». ¹⁵ Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

¹⁶ Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. ¹⁷ Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. ¹⁸ Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, ¹⁹ а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

²⁰ Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. ²¹ Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. ²² Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. ²³ Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. ²⁴ Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. ²⁵ Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. ²⁶ Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

Порятунок

²⁷ Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. ²⁸ Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів^[a]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів^[b]. ²⁹ Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

³⁰ Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. ³¹ Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». ³² Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

³³ Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. ³⁴ Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». ³⁵ Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. ³⁶ Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. ³⁷ Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.