Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

^1 [a] Псалом Давида.

Голод в Юдеї

1 У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. ² Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі^[a]. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії^[b] з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. ³ Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. ⁴ Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої—Рут. Прожили вони там десять років. ⁵ А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка.

Наомі йде додому

⁶ Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. ⁷ Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. ⁸ І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. ⁹ І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися.

¹⁰ Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу».

¹¹ Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? ^12-13 Тож ідіть! Повертайтеся, дочки! Я надто стара, щоб завагітніти. І навіть якщо уявити, що є надія сьогодні вночі мені понести й народити синів, чи будете ви через це чекати, доки вони підростуть? Хіба ж маєте ви страждати без чоловіків? Ні, дочки мої. Це б засмутило мене дужче, ніж вас! Рука Господня проти мене!»

Рішення Рут

¹⁴ І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. ¹⁵ Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» ¹⁶ Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! ¹⁷ Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». ¹⁸ Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.

Привітання

¹ Вітання від Павла, в’язня заради Ісуса Христа, і Тимофія, брата нашого, Филимонові, дорогому другові нашому і соратнику. ² Також Апфії, сестрі нашій, та Архипові, сподвижнику нашому, і церкві, яка зустрічається в домі твоєму.

³ Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

Любов і віра Филимонова

⁴ Я завжди дякую Богові, згадуючи тебе в своїх молитвах, ⁵ бо я чую про твою віру в Господа Ісуса і любов до всіх святих людей Божих. ⁶ Я молюся, щоб віра, яку ти поділяєш з нами, привела тебе до розуміння всього того доброго^[a], що ми маємо в Христі. ⁷ Брате мій, твоя любов і допомога людям Божим були їм великим надхненням, а для мене—радістю і втіхою.

Прийми Онисима, як брата свого

⁸ Отже, як брат твій у Христі^[b] я можу наважитися вказати тобі, що мусиш робити. ⁹ Але ж я не наказую, а закликаю тебе в ім’я любові. Благаю тебе я, Павло, старий чоловік, а зараз ще й в’язень в ім’я Ісуса Христа. ¹⁰ Я прошу тебе заради сина свого, Онисима, батьком якого я став у в’язниці. ¹¹ Колись він був непотрібний тобі, та зараз він став корисний^[c] не лише тобі, а й мені.

¹² Я посилаю його назад до тебе, але ж мені так важко це робити, ніби я віддаю тобі власне серце. ¹³ Мені б хотілося затримати його тут зі мною, щоб він послужив мені замість тебе, поки я у в’язниці за Добру Звістку. ¹⁴ Та я не хотів нічого робити без твоєї згоди, щоб будь-який добрий вчинок твій був не з примусу, а з твоєї доброї волі.

¹⁵ Можливо, він для того і був розлучений з тобою ненадовго, щоб ти назавжди прийняв його до себе, ¹⁶ вже не як раба, але вище за раба—як свого улюбленого брата. Я дуже люблю його, але ти полюбиш його ще дужче, і не просто як людину, а й як брата в Господі.

¹⁷ Якщо ти вважаєш мене другом своїм, то прийми Онисима, як ти прийняв би мене. ¹⁸ А якщо він чимось скривдив тебе або заборгував щось, то зарахуй це мені. ¹⁹ Я, Павло, пишу це власноручно: я поверну тобі цей борг, не кажучи вже про те, що ти зобов’язаний мені своїм життям. ²⁰ Тож, будь ласка, як справжній учень Господній і брат мій у Христі, задовольни прохання моє^[d]. Зробивши це, ти підбадьориш і підтримаєш серце моє. ²¹ Я пишу тобі, маючи впевненість, що ти послухаєшся, і знаю, що ти зробиш навіть більше, ніж я кажу.

²² Також приготуй, будь ласка, помешкання для мене, бо маю надію, що молитвами вашими повернуся до вас безпечно.

Заключні вітання

²³ Епафрас, мій товариш по ув’язненню в ім’я Христа Ісуса, вітає тебе. ²⁴ Вітають також Марко, Аристарх, Лука і Димас, соратники мої.

²⁵ Нехай благодать Господа Ісуса Христа буде з духом вашим.