Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
130 Пісня прочан. З глибини я взиваю до Тебе, о Господи:
2 Господи, почуй же мій голос! Нехай уші Твої будуть чулі на голос благання мого!
3 Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?
4 Бо в Тебе пробачення, щоб боятись Тебе...
5 Я надіюсь на Господа, має надію душа моя, і на слово Його я вповаю.
6 Виглядає душа моя Господа більш, ніж поранку сторожа, що до ранку вона стереже.
7 Хай надію складає ізраїль на Господа, бо з Господом милість, і велике визволення з Ним,
8 і ізраїля визволить Він від усіх його прогріхів!
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
39 І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.
14 А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.
2 І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.
3 І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста.
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!
5 І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі...
8 І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.
9 І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.
10 І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.
11 Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!
12 І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори!
13 І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.
16 Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!
19 І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.
21 І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.
24 А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.
15 Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати.
2 Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування.
3 Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене.
4 А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію.
5 А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,
6 щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.