Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Давид стає царем ізраїльським

5 Усі племена Ізраїлю прийшли до Давида в Хеврон і сказали йому: «Поглянь на нас! Ми твоя плоть і кров. ² Навіть раніше, коли нами правив Саул, саме ти вів Ізраїль на війни. Господь пообіцяв тобі: „Ти пастимеш Мій народ ізраїльський і станеш його правителем”».

³ Всі старійшини Ізраїлю прийшли до царя в Хеврон, де Давид уклав з ними угоду перед Господом, і помазали вони Давида царем Ізраїлю. ⁴ Давидові минуло тридцять років, коли він став царем, й правив він протягом сорока років. ⁵ У Хевроні він правив сім років і шість місяців Юдеєю, а в Єрусалимі тридцять три роки правив усім Ізраїлем та Юдеєю.

⁹ Давид оселився в цій фортеці, назвавши її містом Давидовим. Він збудував місто з усіх боків: від Мілло^[a] і аж ген довкола, а також звів споруди всередині міста. ¹⁰ Він ставав дедалі могутнішим, тому що Господь Всемогутній був з ним.

48 Для диригента хору. Псалом родини Кори.

² Я знаю одного чоловіка^[a] в Христі, який чотирнадцять років тому був узятий на «третє небо» (не знаю, чи в тілі своєму, чи духом, одному Богу це відомо). ^3-4 Я знаю, що цей чоловік (чи то в тілі своєму, чи без нього, це лише Богу відомо) був узятий у рай і чув слова невимовні. Людині не дано їх вимовити. ⁵ Цим чоловіком я й хвалитимуся, а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю.

⁶ Бо якщо хвалитимуся, то не буду нерозумним, тому що казатиму правду. Та краще стримаюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж він бачить і чує від мене.

⁷ І щоб я не занадто звеличувався від надзвичайних видінь, що мені були, дано мені жало у тіло^[b]—посланця сатани, щоб той мучив мене, не даючи мені звеличитися. ⁸ Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть, але Він мовив до мене раз і назавжди: ⁹ «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Тож я маю бути дуже щасливий з того, що хвалюся слабкостями своїми, аби сила Христова залишалася зі мною. ¹⁰ Тому любо мені перебувати у слабкості своїй, у знущаннях, злиднях, гоніннях та труднощах в ім’я Христа. Бо коли я немічний, то набуваю силу.

Ісус повертається до Свого рідного міста

(Мт. 13:53-58; Лк. 4:16-30)

6 Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним. ² Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його? ³ Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.

⁴ То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі». ⁵ І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх. ⁶ Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.

Ісус виряджає Своїх апостолів

(Мт. 10:1, 5-15; Лк. 9:1-6)

⁷ Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів. ⁸ І наказав їм Ісус: «Нічого не беріть з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей. ⁹ Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас. ¹⁰ І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.

¹¹ А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших^[a], як попередження проти тих людей». ¹² І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх. ¹³ Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою^[b] і зціляли їх.