Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

17 Молитва Давида.

³ Тоді вирядив Яків посланців поперед себе до свого брата Ісава до землі Сеїрської, до краю Едомського^[a]. ⁴ Він їм наказав: «Перекажіть господареві моєму Ісаву те, що каже його слуга Яків: „Я жив у Лавана, мов чужинець, увесь цей час, аж дотепер. ⁵ Я маю худобу, ослів, овець, слуг і служниць. Я послав поперед себе, щоб сповістити про це тобі, господарю мій, і щоб знайти милість у твоїх очах”».

⁶ Посланці повернулися до Якова і кажуть: «Ми ходили до твого брата Ісава, і він також іде тобі назустріч. А з ним чотириста чоловік». ⁷ Яків дуже злякався й занепокоївся. Він поділив людей, що були з ним, дрібну і велику худобу, а також верблюдів на дві групи. ⁸ Він подумав: «Якщо Ісав прийде до першої і знищить її, то інша, що залишиться, зможе втекти». ⁹ Тоді він сказав: «Боже батька мого Авраама! Боже батька мого Ісаака! Господи, Хто звелів мені: „Повертайся до своєї землі й до родини. І Я сприятиму твоєму процвітанню”. ¹⁰ Я не вартий усіх тих щирої любові й вірності, що Ти виявив до мене, слуги Твого. Бо коли я перейшов цю ріку Йордан, то мав лише свою патерицю, а зараз годен мати два стани. ¹¹ Прошу, порятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава. Бо я боюся, що він прийде і вб’є мене і повбиває матерів з дітьми. ¹² Але Ти сказав: „Я чинитиму добро тобі й примножу нащадків твоїх, і буде їх, як того піску морського, що й полічити неможливо”».

¹³ Яків залишався там цілу ніч. Тоді відібрав дещо з того, що мав, аби віддати Ісаву в дар. ^14-15 То було двісті кіз і двадцять козлів, двісті овець і двадцять баранів, тридцять верблюдів з їхніми жереб’ятами, сорок корів і десять биків, двадцять ослиць і десять ослів. ¹⁶ Яків доручив доглядати кожне стадо одному зі своїх слуг. І сказав їм: «Ідіть переді мною і тримайте відстань між стадами!»

¹⁷ Першому слузі він наказав: «Коли зустрінеш мого брата Ісава, він спитає: „Чий ти слуга? Куди йдеш? Чия худоба йде перед тобою?” ¹⁸ То відповідай так: „Вона належить слузі твоєму Якову. Це дарунок тобі, господареві моєму Ісаву. Он глянь, Яків також іде слідом за мною”».

¹⁹ Те саме Яків наказав другому й третьому слугам, а також усім слугам, що йшли за стадами: «Кажіть те саме Ісаву, коли зустрінете його. ²⁰ Кажіть також: „Поглянь, твій слуга Яків слідом іде за нами”». «Може, я задобрю його дарами, що йдуть попереду,—подумав Яків,—а тоді й сам з’явлюсь перед ним. Можливо, тоді він простить мене й прийме».

²¹ Отже, Яків вислав дари вперед, а сам заночував тієї ночі в таборі.

³⁷ Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?»

³⁸ Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа. ³⁹ Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе».

⁴⁰ І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!» ⁴¹ Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня.

Життя перших християн

⁴² Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом^[a] і молилися разом. ⁴³ Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли. ⁴⁴ Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали. ⁴⁵ Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного. ⁴⁶ Щодня вони всім товариством зустрічалися в храмі. Вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями. ⁴⁷ Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися.