Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Обман Якова

27 Коли Ісаак став старий і очі його перестали бачити, він покликав свого старшого сина Ісава і сказав: «Сину мій». Ісав озвався: «Так». ² Ісаак сказав: «Послухай-но, я вже старий і не знаю, коли прийде смерть. ³ Тож візьми свою зброю, сагайдак зі стрілами й лук, іди в поле і вполюй дичину для мене. ⁴ Зготуй мені смачну, мою улюблену страву і дай мені поїсти, щоб я зміг благословити тебе перед тим, як помру».

⁵ Ревекка слухала, як він промовляв до сина Ісава. Ісав вирушив у степ полювати дичину для батька. ⁶ Тоді Ревекка мовила до свого сина Якова: «Слухай. Я чула, як твій батько сказав твоєму братові Ісаву: ⁷ „Принеси мені дичини і приготуй мою улюблену страву, а потім я благословлю тебе перед Господом, поки не помер”. ⁸ Тож послухайся мене, сину, і зроби так, як я накажу. ⁹ Піди в отару, візьми пару добрих молодих кіз і принеси мені, і я приготую з них для батька твого його улюблену смачну страву. ¹⁰ А ти віднесеш йому, щоб він поїв і благословив тебе перед своєю смертю».

¹¹ Яків тоді й каже своїй матері: «Але ж мій брат волохатий, а в мене шкіра гладенька. ¹² Може статися, що батько торкнеться мене і впізнає, і зрозуміє, що я намагаюся обдурити його. І тоді він не благословить мене, а прокляне».

¹³ Тоді мати сказала Якову: «Сину мій, нехай тоді прокляття, сказане на твою адресу, впаде на мене. Але послухай мене і зроби так, як я сказала. Принеси мені двох козенят».

¹⁴ Тож Яків пішов, упіймав двох козенят і приніс їх матері, а вона приготувала батькову улюблену смачну страву. ¹⁵ Тоді Ревекка взяла щонайкраще вбрання свого старшого сина Ісава, що було в хаті, та й вбрала в нього Якова, свого молодшого сина. ¹⁶ Руки ж його й шию обгорнула козячим хутром. ¹⁷ Дала вона в руки своєму синові Якову смачно приготовлене м’ясо та хліб, що спекла.

Боротьба з гріхом

⁷ Чи думаєте ви, що я стверджую, що Закон—це гріх? Звісно, ні! Та не знати б мені, що таке гріх інакше, як через Закон. Бо й справді, я не знав би, що то є—прагнути чогось чужого, якби в Законі не було записано: «Не прагни чужого»^(A).

⁸ Одначе гріх через цю заповідь знайшов шлях розбудити в мені потяг до всього злого. Без Закону, гріх мертвий.

⁹ Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь. ¹⁰ І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть. ¹¹ Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене.

¹² Отже, Закон і заповідь—святі, справедливі й добрі. ¹³ То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.

Внутрішня боротьба

¹⁴ Тож ми знаємо, що Закон—духовний, а я—ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його. ¹⁵ І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу. ¹⁶ І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий. ¹⁷ Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені. ¹⁸ Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу. ¹⁹ Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу. ²⁰ Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені.