Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
139 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. Господи, випробував Ти мене та й пізнав,
2 Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека.
3 Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш,
4 бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!
5 Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав.
6 Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!
13 Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї,
14 Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!
15 і кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі!
16 Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...
17 Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число,
18 перелічую їх, численніші вони від піску! Як пробуджуюся, то я ще з Тобою.
1 І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.
2 А він мав дві жінки, ім'я одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.
3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло, щоб вклонятися та приносити жертви Господу Саваоту. А там два Ілієві сини, Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.
4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та дочкам її частини,
5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утробу.
6 А її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утробу.
7 І так робив він рік-у-рік, коли вона входила до Господнього дому, а та так гнівила її. І вона плакала й не їла.
8 І сказав їй чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?
9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло, а священик Ілій сидів на стільці при бічному одвірку Господнього храму.
10 А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.
11 І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови.
12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами.
13 А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'яну.
14 І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п'яною? Витверезись зо свого вина!
15 А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п'янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.
16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї.
17 І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала.
18 А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх! І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.
25 А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму.
2 І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,
3 і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі.
4 А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається.
5 Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його.
6 І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла.
7 Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести,
8 бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря.
9 Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?
10 Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш.
11 Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря!
12 Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!