Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
8 Благословляйте, народи, нашого Бога, і голос слави Його розголошуйте,
9 що зберіг при житті нашу душу, і не дав нозі нашій спіткнутись,
10 бо Ти, Боже, нас випробовував, Ти нас перетопив, як срібло перетоплюється...
11 Ти нас до в'язниці впровадив, Ти пута поклав нам на стегна,
12 Ти їздити дав був людині по головах наших, ми ввійшли до огню й до води, але на широкі місця Ти нас вивів!
13 Увійду я до дому Твого з цілопаленнями, обіти свої Тобі виплачу ті,
14 що їх вимовили мої губи й сказали були мої уста в тісноті моїй!
15 Цілопалення ситих тельців піднесу Тобі з димом кадильним баранячим, приготую биків із козлами. Села.
16 ідіть, і послухайте, всі богобійні, а я розкажу, що Він учинив для моєї душі:
17 До Нього я кликав устами своїми, і хвали Йому під моїм язиком!
18 Коли б беззаконня я бачив у серці своїм, то Господь не почув би мене,
19 але Бог почув, і вислухав голос моєї молитви!
20 Благословенний Бог, Який не відкинув моєї молитви й Свого милосердя від мене!
7 І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.
2 Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої двоє: самця та самицю її.
3 Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.
4 Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!
5 І зробив Ной усе, як звелів був Господь.
6 А Ной був віку шостисот літ, і стався потоп, вода на землі.
7 І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.
8 Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,
9 по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.
10 І сталося по семи днях, і води потопу линули на землю.
11 Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.
12 І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.
13 Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,
14 вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазує по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.
15 І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.
16 А те, що ввійшло, самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.
17 І був потоп сорок день на землі, і збільшилась вода, і понесла ковчега. І він високо став над землею.
18 І прибула вода, і сильно збільшилась вона на землі, і пливав ковчег на поверхні води.
19 І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім.
20 На п'ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори.
21 І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина.
22 Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі вимерло було.
23 І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного, вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.
24 І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.
13 А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
15 А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
16 І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
17 Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
18 А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
19 а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24 та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
25 Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32 Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.