Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
118 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 Нехай скаже ізраїль, бо навіки Його милосердя!
19 Відчиніте мені брами правди, я ними ввійду, буду славити Господа!
20 Це брама Господня, праведники в неї входять.
21 Я буду хвалити Тебе, бо озвався до мене, і став Ти спасінням мені!
22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем,
23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
24 Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
25 Просимо, Господи, спаси! Просимо, Господи, пощасти!
26 Благословен, хто гряде у Господнє ім'я! Благословляємо вас із Господнього дому!
27 Господь Бог, і засяяв Він нам. Прив'яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!
28 Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти, мій Боже, я буду Тебе величати!
29 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
21 А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,
2 до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх.
3 А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх.
4 А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:
5 Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина.
6 А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.
7 Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них.
8 І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою.
9 А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!
10 А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий?
11 А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!
4 Господь Бог Мені дав мову вправну, щоб уміти зміцнити словом змученого, Він щоранку пробуджує, збуджує вухо Мені, щоб слухати, мов учні.
5 Господь Бог відкрив вухо Мені, й Я не став неслухняним, назад не відступив.
6 Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання.
7 Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся Я, тому Я зробив був обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буду застиджений Я.
8 Близько Той, Хто Мене всправедливлює, хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде!
9 Отож, Господь Бог допоможе Мені, хто ж отой, що признає Мене винуватим?
9 (31-10) Помилуй мене, Господи, бо тісно мені, від горя вже виснажилось моє око, душа моя й нутро моє,
10 (31-11) бо скінчилось життя моє в смутку, а роки мої у квилінні, моя сила спіткнулася через мій гріх, і виснажились мої кості!
11 (31-12) Я в усіх ворогів своїх став посміховищем, надто сусідам своїм, і страхіттям знайомим моїм, хто бачить надворі мене утікають від мене!
12 (31-13) Я забутий у серці, немов той небіжчик, став я немов та розбита посудина...
13 (31-14) Бо чую багато шептання, страхання навколо, як змовляються разом на мене, вони замишляють забрати мою душу,
14 (31-15) а я покладаю надію на Тебе, о Господи, я кажу: Ти мій Бог!
15 (31-16) В Твою руку кладу свою долю, Ти ж визволь мене від руки ворогів моїх і моїх переслідників!
16 (31-17) Хай засяє обличчя Твоє на Твого раба, та спаси мене в ласці Своїй,
5 Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!
6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,
7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина,
8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...
9 Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,
10 щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,
11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16 І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його.
17 А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі?
18 А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе.
19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати.
20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене...
22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи?
23 А Він відповів і промовив: Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24 Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився!
25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав...
26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє.
27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі,
28 бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!
29 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця.
30 А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли.
31 Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари.
32 По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.
33 А Петро відповів і сказав Йому: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи.
34 Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене...
35 Говорить до Нього Петро: Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! Так сказали й усі учні.
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам.
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити.
38 Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною...
39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?...
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло.
42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!
43 І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були.
44 І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши.
45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, і до рук грішникам виданий буде Син Людський...
46 Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник!
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями.
48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його.
49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його.
50 Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його.
51 А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо.
52 Тоді промовляє до нього Ісус: Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть.
53 Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів?
54 Але як має збутись Писання, що так статися мусить?
55 Тієї години промовив Ісус до народу: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви.
56 Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків. Усі учні тоді залишили Його й повтікали...
57 А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його.
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий?
64 Промовляє до нього Ісус: Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!
65 Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!
66 Як вам іздається? Вони ж відповіли та сказали: Повинен умерти!
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били,
68 і казали: Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?...
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до нього служниця одна та й сказала: І ти був з Ісусом Галілеянином!
70 А він перед всіма відрікся, сказавши: Не відаю я, що ти кажеш...
71 А коли до воріт він підходив, побачила інша його та й сказала приявним там людям: Оцей був з Ісусом Назарянином!
72 І він знову відрікся та став присягатись: Не знаю Цього Чоловіка!...
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе.
74 Тоді він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка! І заспівав півень хвилі тієї...
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав...
27 А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
2 І, зв'язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.
3 Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим,
4 та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам...
5 І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився...
6 А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров.
7 А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати,
8 чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні.
9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
10 і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені.
11 Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш.
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.
13 Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.
15 Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони.
16 Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?
18 Бо він знав, що Його через заздрощі видали.
19 Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...
20 А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву.
22 Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!...
23 А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде!
24 І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...
25 А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!...
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був.
27 Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
28 І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього.
29 І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били...
31 А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття.
32 А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста.
33 І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище,
34 дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів.
35 А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба.
36 І, посідавши, стерегли Його там.
37 І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.
38 Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.
39 А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали,
40 і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:
42 Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!
43 Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі!
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю.
48 А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити.
49 Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його.
50 А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...
51 І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі,
52 і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих,
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!
55 Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували.
56 Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих.
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім'я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса.
58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою,
60 і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов.
61 Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу.
62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
63 і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну.
64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу...
65 Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте.
66 І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.
11 Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш.
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.
13 Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.
15 Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони.
16 Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?
18 Бо він знав, що Його через заздрощі видали.
19 Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...
20 А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву.
22 Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!...
23 А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде!
24 І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...
25 А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!...
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був.
27 Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
28 І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього.
29 І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били...
31 А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття.
32 А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста.
33 І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище,
34 дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів.
35 А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба.
36 І, посідавши, стерегли Його там.
37 І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.
38 Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.
39 А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали,
40 і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:
42 Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!
43 Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі!
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю.
48 А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити.
49 Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його.
50 А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...
51 І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі,
52 і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих,
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!