Revised Common Lectionary (Complementary)
7 Народе мій, Ізраїлю! Послухай,
що мовлю Я, що свідчу: «Я твій Бог!»
8 Не дорікатиму, картати я не буду
за те, що пожертв і офір замало,
ви їх приносите щодня.
9 Не заберу бичка зі стайні,
ані ягня з кошари!
10 Та ж маю одомашнених і диких звірів,
які пасуться в незчисленних горах.
11 Я знаю і гірського птаха і звірятко польове—
усе, що повзає по землі й літає в небі.
12 Якби я зголоднів, не став би Я просити їсти,
бо Всесвіту господар Я, все тут моє!
13 Хіба телятину Я споживаю,
чи випиваю кров козла? Ні!
14 Я прагну, щоб приносили ви жертви дяки,
розподіляючи їх між собою.
Не відступіться від обіцяного Богу Всевишньому.
15 Позвіть Мене, коли обступлять лихоліття,
і возвеличте, вже коли врятую.
40 Давайте вивчим, переглянем вчинки наші
й повернемось до Господа.
41 Серця давайте піднесемо наші
й до Бога на небесах піднімем руки.
42 Ми проти Господа повстали, непокірливі були,
і Ти нас не простив.
43 Ти оповив нас гнівом, переслідував,
немилосердно убивав нас.
44 Себе Ти в хмару огорнув,
щоб жодна із молитв не дійшла до Тебе.
45 Зробив Ти з нас сміття,
непотріб між народів.
46 Всі наші вороги пащекують на нас.
47 Зазнали ми і розпачу, і пастки,
спустошення й руїни.
48 Річками сльози ллються із моїх очей,
адже зруйновано дочку мого народу.
49 Я очі виплакав, опанувати себе я безсилий,
50 поки Господь з Небес не кине погляд
і не побачить все те.
51 Що очі бачать, то засмучує моє серце,
через усе, що сталося з дівчатами мого міста.
52 Ті, що були моїми ворогами безпідставно,
мене полюють, наче того птаха.
53 Вони все прагнуть мені віку вкоротити в ямі,
закидати мене камінням.
54 Вода піднялась вище голови моєї.
«Кінець мені»,—сказав я.
55 О Господи, я промовляв Твоє ім’я із ями.
56 Ти чув мої благання, не затуляй вуха,
почуй мій крик по допомогу,
моє волання про спасіння!
57 Прийшов Ти, коли я Тебе покликав,
сказав мені: «Не бійся».
58 Господи, ти бився й захистив мене,
повернувши мені життя моє!
На острові Мальта
28 Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. 2 Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. 3 Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. 4 Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя[a] не дозволяє йому жити».
5 Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. 6 Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.
7 Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. 8 Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку[b]. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. 9 Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.
10 Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International