Revised Common Lectionary (Complementary)
32 Давидів. Пісня навчальна. Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
2 блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
3 Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
4 бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
5 Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: Признаюся в проступках своїх перед Господом! і провину мого гріха Ти простив. Села.
6 Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
7 Ти покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
8 Жертва безбожних огида для Господа, а молитва невинних Його уподоба.
9 Господеві огида дорога безбожного, а того, хто женеться за праведністю, Він кохає.
10 Люта кара на того, хто путь оставляє, а хто осторогу ненавидить, той умирає.
11 Шеол й Аваддон перед Господом, тим більше серця синів людських!
24 Путь життя для премудрого угору, щоб віддалюватись від шеолу внизу.
25 Дім пишних руйнує Господь, але ставить межу для вдови.
26 Думки злого огида для Господа, але чисті для Нього приємні слова.
27 Зажерливий робить нещасним свій дім, хто ж дарунки ненавидить, той буде жити.
28 Серце праведного розмірковує про відповідь, а уста безбожних вибризкують зло.
29 Далекий Господь від безбожних, але справедливих молитву Він чує.
30 Світло очей тішить серце, добра звістка підкріплює кості.
31 Ухо, що навчання життя вислуховує, буде перебувати між мудрими.
32 Хто напучування не приймає, той не дбає про душу свою, а хто слухається остороги, здобуде той розум.
33 Страх Господній навчання премудрости, а перед славою скромність іде.
1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї,
2 благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,
4 що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.
5 Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується.
6 Бо як терпимо скорботи, то на вашу потіху й спасіння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих страждань, які терпимо й ми.
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити.
9 Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він,
11 як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас.