Revised Common Lectionary (Complementary)
Книга Четверта
(Псалми 90-106)
90 Молитва Мойсея, Божого чоловіка.
2 Володарю, на віки вічні був Ти нашим житлом!
3 Ще гори народитися не встигли,
землі простори ще не сотворились,
а ти вже Богом був.
Ти завжди існував і жити вічно будеш, Боже!
4 Синам людським Ти народження й життя даєш,
та згодом повертаєш в порох.
5-6 Тисячоліття, як вчорашній день для Тебе,
як ніч минає швидко до світанку.
Ти змітаєш нас, наше життя минає наче сон,
ще й не розвиднілося, а нас уже немає.
Ми, як трава,
що вранці виростає, а ввечері суха, зів’яла.
7 Коли Ти гніваєшся, нам кінець,
Твій гнів лякає і вбиває!
8 Усі гріхи мої—перед Тобою,
Ти бачиш, Боже, кожен гріх таємний.
9 Твій гнів нам може коштувати життя,
яке, мов те зітхання, швидкоплинне.
10 Ми живемо принаймні сімдесят,
а дужчі—то й вісімдесят років.
Та й те життя наповнене стражданням і трудом,
аж ось скінчилося, і ми вже відлітаєм.
11 Хто знає вповні силу Твого гніву,
і люті повної Твого гніву,
12 що відміряє довжину життя?
Навчи нас мудро дні свої прожити.
Пророцтво щодо гір ізраїльських
6 Слово Господа дійшло до мене. Він мовив: 2 «Сину людський, поверни своє обличчя до гір Ізраїльських; пророкуй проти них. 3 Скажи так: „О, гори Ізраїлю, почуйте слово Господа Бога. Ось що Господь Бог говорить горам та пагорбам, ярам та долинам: „Я збираюсь спрямувати меч на вас, Я зруйную ваші висоти[a]. 4 Ваші вівтарі буде знищено, а обурливі вівтарі для запашного куріння буде потрощено. Я заподію смерть вашим людям перед вашими бовванами.
5 Я покладу мертві тіла синів Ізраїлю перед їхніми бовванами і розкидаю кістки ваші навколо вівтарів ваших. 6 Хоч би де ви жили, міста лежатимуть спустошені і висоти розорені, щоб ваші обурливі вівтарі були зруйновані й розорені, і ваших бовванів потрощено і побито, ваші вівтарі розвалено і те, що ви зробили, винищено. 7 Ваші люди падатимуть мертві серед вас, і ви зрозумієте, що Я—Господь.
8 Але Я помилую декого, дехто врятується від меча, коли вас розкидає по землях між народами. 9 Тоді в народах, куди їх приведуть у полон, ті, хто врятуються, згадають Мене: як Мене засмутили їхні облудні серця[b], що відвернулися від Мене, і їхні очі, що зажадали тих бовванів. Вони почуватимуть огиду до самих себе за те зло, що вони зробили, і за всі свої мерзотні звички. 10 І вони зрозуміють, що Я Господь; я не погрожую даремно, щоб наслати це лихо на них”».
11 І ось іще що говорить Господь Бог: «Сплесни в долоні, тупни ногою і гукни: „Ой лихо! Через усі огидні та мерзотні звички дому Ізраїлю вони поляжуть від меча, голодомору та чуми. 12 Той, хто далеко, помре від чуми, а той, хто близько, поляже від меча, а той, хто виживе і лишиться, помре від голоду. Отак Я виллю свою лють на них.
13 І вони знатимуть, що Я є Господь, коли їхні люди лежатимуть мертві серед їхніх бовванів, на кожному високому пагорбі[c] і по всіх верхів’ях гір, під кожним розлогим деревом і під кожним дубом з рясним листям—скрізь, де вони курили запашні кадила своїм бовванам. 14 І Я підніму руку на них і зроблю цю землю безлюдною пусткою, хоч би де вони жили: від пустелі на півдні, до Дивла[d] на півночі”. Тоді вони збагнуть, що Я—Господь».
Сім чаш гніву Божого
16 Тоді почув я гучний голос, що промовив із храму до семи Ангелів: «Підіть і вилийте на землю сім чаш Божого гніву».
2 І пішов перший Ангел і вилив свою чашу на землю, й страшні болючі хвороби обкидали тих людей, які позначені були печаткою звіра і вклонялись образу[a] його.
3 Потім другий Ангел вилив чашу свою в море. І перетворилося воно на кров, як у мерця, й тоді все, що живе було в морі, загинуло.
4 Тоді третій Ангел вилив чашу свою в річки й водні джерела, й перетворилися вони на кров. 5 І почув я голос Ангела води, звернений до Бога:
«Ти справедливий у вироках Своїх.
Ти Той, Хто є і завжди був,—єдиний святий.
6 Бо пролили люди кров святих і пророків,
отож дав Ти і їм крові напитися.
Саме на це вони й заслуговують».
7 І почув я, як вівтар промовив:
«Так, Господи Боже Всемогутній,
Твій суд—праведний і справедливий».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International