Revised Common Lectionary (Complementary)
7 О Господи мій Всемогутній і Володар,
не допусти, аби мене цурались.
Бог Ізраїлю, не дай їм почуватись прикро,
аби мене цурались Твої вірні.
8 Лице вкриває сором,
то заради Тебе я терплю ганьбу.
9 Стороняться, мов чужака, мене брати,
для кревних родичів немов чужий я.
10 Мене з’їда любов палка до Твого храму,
і дошкуляють боляче пересуди людські.
11 Хоч плачу я, принижений, та вони все докоряють.
12 Коли жалобний одяг надягаю,
усі довкруги на кпин мене здіймають,
13 про мене теревенять на майданах,
п’янички, й ті про мене віршики складають.
14 Але молюся, Господи, Тобі:
прийми мене, я так цього бажаю!
Дай, Боже, відповідь з великою любов’ю,
із рятівною владою Своєю.
15 Тягни ж мене із мулу і не дай піти на дно.
Спаси мене від тих, хто ненависть плекає,
врятуй мене з глибокої води.
16 Не дай зімкнутись хвилям наді мною,
не дай безодні проковтнуть мене,
не дай могильній тьмі запанувати.
17 Господь, дай відповідь мені Своєю доброю любов’ю,
поміть мене, допоможи у милості Своїй!
18 Не відвертай обличчя від Свого раба.
Допоможи мені в біді, не зволікай!
Четверта скарга Єремії
18 Вороги сказали: «Ходімо, змовимося проти Єремії, бо Закон, якому навчають священики, дають поради мудреці, не втрачен, з нами буде. Ходімо, посміємося з нього й не слухатимемо більше ніяких його промов».
19 Будь ласка, Господи, зглянься наді мною,
почуй, як дорадники мої змовляються.
20 Чи слід комусь платити злом за добро?
А вони ж уже вирили яму, щоб мене впіймати.
Згадай, як я стояв перед Тобою,
як я заступався за них,
щоб гнів Твій відвернути від народу цього.
21 Тож віддай синів їхніх на голодування,
віддай їх мечу.
Бездітними й удовами
хай стануть жінки їхні.
Хай мужів убито буде,
хай їхні юнаки поляжуть у бою.
22 Хай із домівок їхніх лине лемент,
коли зненацька на них військо наведеш.
Адже вони вирили для мене яму,
наставили пастки для ніг моїх.
23 Але ж, Господи,
Ти знаєш усі їхні наміри заподіють смерть мені.
Не прощай беззаконь
і не змивай гріха їхнього з пам’яті Своєї.
Нехай перед Тобою кинуть їх,
обійдися з ними за гнівом Своїм.
Переслідування апостолів
17 Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. 18 Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. 19 Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: 20 «Ідіть, станьте у храмі й усе розкажіть людям про нове життя».
21 Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до храму й почали навчати людей.
Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. 22 Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: 23 «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».
24 Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.
25 Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у храмі й навчають народ!» 26 Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International