Revised Common Lectionary (Complementary)
Марія славить Бога
46 І мовила Марія:
47 «Душа моя Господа звеличує,
і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму,
48 бо зглянувся Він на смиренну свою рабу,
і віднині всі люди зватимуть мене благословенною,
49 бо Всесильний зробив для мене велике.
Ім’я Його—святе.
50 Із роду в рід дарує Він милість тим,
хто шанує Його.
51 Він явив могутність руки Своєї,
усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв.
52 Правителів могутніх Він скинув з їх престолів,
й людей смиренних натомість Він возніс.
53 Людей голодних Він обдарував добром,
і геть прогнав ні з чим людей багатих.
54 Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму,
згадавши Свою милість,
55 як обіцяв Він нашим предкам:
Авраамові й його нащадкам назавжди».
Молитва Ганни
2 Тоді Ганна почала молитися:
«Господом серце моє звеселяється[a],
вуста над ворогом святкують перемогу,
бо тішуся спасінням я Твоїм!
2 Немає іншого такого, як Господь, Святого,
крім Тебе, іншого немає.
Немає скелі ж бо такої, як наш Бог!
3 Не треба слів погордливих,
устам не дозволяйте промовляти зверхньо,
тому що наш Господь все знає,
всі справи судить Він один.
4 Понівечені луки воїнів могутніх,
зате слабкі набрались сили.
5 Хто ситий був, тепер за хліб іде найматись,
хто голод відчував, його вже вгамував.
Безплідна сім дітей вже народила,
а та, що мала багатьох синів, вже виснажилась геть.
6 Господь життя дає і смерть водночас,
спускає до могили й піднімає вгору.
7 Багатство й бідність посилає Він,
когось принижує, когось підносить.
8 З багнюки бідака підніме,
зведе нужденного на ноги з попелища,
з князями поряд посадовить,
успадкувати дасть престол почесний.
Тому що звів Господь підвалини земні
й на них поставив світ.
9 Своїх святих Він кроки стереже,
злостивих у пітьмі мовчати змусить.
Не силою дається перемога.
10 Хто Господу протистоїть, той згине,
з небес пошле Він громовицю їм.
Господь судитиме усі кінці землі.
Дасть силу Він царю Своєму,
Свого помазаного ріг Він піднесе[b]».
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Лк. 19:28-40; Ін. 12:12-19)
11 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у містах Ветфаґія та Віфанія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив. Відв’яжіть його й приведіть сюди. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”».
4 Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. 5 Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» 6 Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. 7 Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи.
8 Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане в лузі. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна![a] Благословенний Той,
Хто приходить в ім’я Господнє!(A)
10 Благословенне царство батька нашого Давида!
Осанна Богу в небесах!»
11 Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International