Revised Common Lectionary (Complementary)
94 Господь—то Бог караючий,
явися нам, караючий Боже!
2 Верши Свій суд земний, вставай,
скарай пихатих по заслугах!
3 Як довго, Господи, ще тішитися їм? Допоки?
4 Як довго й далі лихі людці
дбатимуть лише про себе?
5 Вони народ Твій, Господи, розбили,
збиткуються з тих, хто Тобі належить.
6 Вони вбивають вдів, чужинців і сиріт.
7 Вони говорять:
«Та ж Господь не бачить, що ми коїм!
Бог Якова не знає геть нічого».
8 Отямтеся, ви, телепні!
Коли ви, дурні, розуму дійдете?
9 Бог дав вам вуха, то ж і Він все чує,
Бог дав вам очі, то ж і Він все бачить!
10 Народи Бог карає, тож і вас провчить!
Людей навчає Він всього, що вони знають.
11 Бог знає, що в людей на думці,
Бог відає, що ті думки—лиш подих вітру.
12 Благословенний той, кого навчає Бог,
навчи нас, Господи, Свого закону,
13 щоб заспокоїть нас до того часу,
коли для злодіїв вже буде вирито могилу.
14 Господь ніколи не залишить Свій народ,
не відштовхне всіх, хто Йому належить.
15 І справедливість, правду нам поверне,
і потім прийдуть добрі, чесні люди.
16 Хто встане проти кривдників підтримати мене?
Хто допоможе із злочинцями боротись?
17 Якщо Господь мені не допоможе зараз,
то дуже скоро я замовкну назавжди.
18 Хоч то був я, хто спотикався й падав,
то щира Господа любов, яка підтримала мене.
19 Я жив, печалі сповнений і туги,
Ти ж, Господи, утішив, дав блаженство!
20 Чи може бути із Тобою той лихий престол,
який законом крутить, щоб творити лихо?
21 Вони на добрих нападають,
невинних звинувачують, вбивають.
22 Але Господь—то мій притулок в горах,
Бог—моя Скеля, порятунок мій.
23 За злочини Він їх скарає,
Він знищить їх за їхні темні справи.
Господь наш Бог погубить їх!
Голод в Юдеї
1 У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. 2 Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі[a]. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії[b] з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. 3 Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. 4 Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої—Рут. Прожили вони там десять років. 5 А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка.
Наомі йде додому
6 Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. 7 Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. 8 І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. 9 І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися.
10 Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу».
11 Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? 12-13 Тож ідіть! Повертайтеся, дочки! Я надто стара, щоб завагітніти. І навіть якщо уявити, що є надія сьогодні вночі мені понести й народити синів, чи будете ви через це чекати, доки вони підростуть? Хіба ж маєте ви страждати без чоловіків? Ні, дочки мої. Це б засмутило мене дужче, ніж вас! Рука Господня проти мене!»
Рішення Рут
14 І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. 15 Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» 16 Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! 17 Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». 18 Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.
19 І пішли вони далі вдвох, аж доки не дійшли до Віфлеєма. Як дісталися вони до Віфлеєма, все місто аж гуло про них. Жінки казали: «Невже це справді Наомі?!» 20 Наомі відповідала їм: «Не називайте мене Наомі, звіть мене Марою[c], бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким. 21 Коли йшла звідси, у мене було все, а коли Господь повернув мене сюди, я не маю нічого. Тож навіщо називати мене Наомі? Якщо сам Господь послав мені страждання, і сам Всемогутній був до мене жорстокий!»
22 Отож Наомі й моавська жінка на ім’я Рут прийшли з полів моавських. (Рут була невісткою Ноамі, яка повернулася разом з нею). Вони повернулися у Віфлеєм на початку ячмінних жнив.
Про стосунки між людьми
5 Ніколи не докоряй старшому, а вмовляй його, наче батька свого. З молодими ж чоловіками поводься, наче з братами. 2 Стався до старших жінок, як до матерів, а до молодших—як до сестер, з цілковитою чистотою і повагою.
Про вдів
3 Піклуйся про вдів, які насправді потребують допомоги. 4 Якщо вдова має дітей чи внуків, то нехай вони насамперед навчаються побожно дбати про свою власну родину, і так вони віддадуть належне своїм батькам, бо то бажано Богові. 5 Вдова, яка насправді потребує допомоги—самотня, про яку немає кому подбати, тільки на Бога покладає вона свою надію. День і ніч вона молиться, благає Бога допомогти їй. 6 Вдова ж, яка живе в своє задоволення, насправді мертва, хоч і живе. 7 Тож дайте людям Божим ці настанови, щоб ніхто не мав права їм дорікнути.
8 Якщо ж хтось не піклується про ближніх, а особливо про власну родину, той зрікається віри. Той поводиться гірше за невіруючого.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International