Old/New Testament
14 «Ми—люди, що народжені жінками.
Короткі дні нашого життя минають у турботах.
2 Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне.
Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити.
3 Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі
і позиватися його у суд ведеш?
4 Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто.
5 Якщо людина має повний вік прожить,
і Ти їй дні і місяці життя злічив,
якщо Ти визначив, як довго жити людині,
й вона не в змозі подолати ту межу,
6 тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку,
нехай би тішився наймит, поки вдається.
7 Надію має дерево завжди,
якщо його зрубати, воно загине,
та пагони проб’ються молоді.
8 Якщо уже коріння постаріло,
і пень уже вмирає у землі.
9 Як тільки перші крапельки дощу напоять землю,
гілля відродиться і юно забуяє знов.
10 А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили;
життя його кінчається, а потім де він?
11 Скоріше море й ріки можна вичерпати руками,
12 ніж людина, яка ляже в домовину,
зможе знову піднятися в цей світ.
Доки не зникне небо, не прокинуться померлі,
їм сон склепив повіки міцно.
13 Коли б мене сховав Ти у могилі,
аж поки не вгамується Твій гнів,
поки на прийде час Тобі згадати про мене.
14 Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні!
Я з радістю винесу усі страждання,
з нетерпінням чекаючи звільнення.
15 Якби мене гукнув Ти, я б озвався,
коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить.
16 Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг
і вже гріхи б мої не згадував мені,
17 мої провини зав’язав би в торбу,
замурував би кривду.
18 Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння,
19 струмки останні вимивають ґрунт.
Так і людські надії Ти змиваєш, Боже.
20 Залякуючи силою, ламаєш чоловіка
й розчарувавши, відсилаєш в інший світ.
21 Чи діти його в шані, він того не знає.
А чи зневажені—того він теж не бачить.
22 Свого лиш тіла біль він відчуває,
він тужить за собою».
Відповідь Еліфаза
15 Еліфаз теманійський тоді йому сказав:
2 «Чи став би мудрий чоловік
кидати дурні слова на вітер
або переливати із пустого у порожнє?
3 А чи завів би надаремне мову,
вживаючи слова, що нічогісінько не варті?
4 Ти ж, навпаки, благоговіння перед Богом відкидаєш
і нехтуєш молитвами до Нього.
5 Ти, безперечно, вводиш в гріх себе словами цими,
слова гадюками повзуть із уст твоїх.
6 І не мені тебе судити.
Неправоту свою засвідчив тут ти сам.
7 Хіба на світ з’явився ти раніш, ніж гори?
8 Чи втаємничений у задум Божий був?
Чи мудрість, думаєш, лише тобі належить?
9 Що ти такого знаєш, чого би ми не знали?
На чому розумієшся, до чого ми не доросли?
10 Ми вже на світі пожили немало.
Є серед нас і сивочолі, й старші твого батька.
11 Чи співчуття Господнього тобі замало,
чи обережно сказані слова тебе не тішать?
12 Що твоє серце увібрало
й очі відмовляються признати?
Де ти набравсь бундючності такої,
13 що виступаєш злісно проти Бога
й вустами сиплеш звинувачення негідні?
14 Чи може бути чистою людина,
чи може праведним, невинним бути рід людський[a]?
15 Поглянь, Він навіть Ангелам[b] Своїм не довіряє,
Він не вважає чистими і Небеса.
16 Наскільки нижчим є той чоловік мерзенний,
що зло як воду п’є.
17 Я розповім тобі. Послухай,
розповім тобі, що бачив сам на власні очі,
18 чим поділилися зі мною мудрі люди
й чого від них батьки не приховали їхні.
19 Хазяйнували предки на землі,
усі знають їхні імена.
20 Усе життя страждає нечестивий чоловік,
насильнику відведено рахунок літ земних.
21 Знайде його нещастя в час,
коли все ніби ладиться у нього.
22 І вже не сподівайся повернутися із Країни Мертвих,
судилося тобі загинуть від меча.
23 Він дні життя проводив в пошуках поживи
і знає: неминучий чорний день,
коли Шеол накриє його пазурами смерті.
24 Біда і гніт його терзають розум,
захоплюють зненацька, як чужинський цар,
який лаштується до бою.
25 Бо кинув виклик Богу він,
до Всемогутнього він дорівнятися хотів.
26 На Бога кинутися вперто прагне,
ховаючись за щит, спішить напасти.
27 Хоча обріс багатством й жиром чоловік,
і успіх у житті пізнав не раз,
28 селитись буде у зруйнованих містах,
в халупках кинутих, де можуть бути тільки смітники.
29 Заможністю безбожник тішитись недовго буде,
і силою хвалитись не повік йому,
тому що багатства він примножити не зможе на землі.[c]
30 І не уникнути йому Країни Мертвих.
Вогонь засушить його юність,
палючий Божий подих рознесе його.
31 У марноту нехай не вірить ревно,
на нього ждуть лише розбиті сподівання.
32 Зав’яне він до часу,
його галуззя не заквітне знов.
33 Він буде наче ягода, відірвана від ґрона,
як квітка, зірвана з оливкового дерева.
Не будуть визрівати плоди його турбот.
34 Безбожників юрма нічого доброго не зробить,
поглине полум’я житло усіх, хто хабарі бере.
35 Вони приховують біду і злу дають життя,
а їхні черева брехню плекають».
Відповідь Йова Еліфазу
16 Йов відповів так:
2 «Всі ваші просторікування я вже чув,
а ваше співчуття породжує лише страждання.
3 Чи буде край балаканині нескінченній?
Чи так стурбовані, що важко вам змовчати?
4 Так само міг би я вам дорікати,
якби ми помінялися місцями.
Я б звинувачень сипав рій невпинно
і скрутно головою би хитав.
5 Та міг би я і підбадьорити, і втішить,
я б ваші болі заспокоїть міг.
6 Страждань не зменшу тим, що я скажу вам,
якщо ж мовчатиму, то не вгамую біль ніколи.
7 Навіть тепер мене замучує мій ворог,
усю сім’ю мою понищив він.
8 Ти зморшками покрив чоло.
Це проти мене свідчення, як і охляле тіло,
і запалі очі, що промовисто говорять.
9 Зневага й Божий гнів роз’ятрили всі рани.
Чому скрегоче Він зубами в гніві?
У ворогів моїх з очей ненависть сипле.
10 Вони роззявили роти до мене,
ущипливо кусаючись словами,
юрмляться, підступаючись все ближче.
11 Віддав мене збоченцям Бог,
під владу нечестивців.
12 Я жив спокійно, але Бог мені вчепився у загривок,
трясти почав, розбив моє життя,
мішенню вибрав для стрільби.
13 Вже лучники Його кільце замкнули.
Безжалісно проколює Він нирки,
і виливається на землю жовч моя[d].
14 Наносить рану Він за раною.
Він стрімко наступає, мов воїн у бою.
15 Волосяницею прикрив я тіло,
я переможений, я збитий з ніг.
16 Лице від сліз набрякло і почервоніло,
лягла під очі смерті чорна тінь.
17 Хоча не знали утиску й насильства мої руки
і чисту я творив молитву повсякчас.
18 О земле, кров мою не приховуй[e],
нехай мій плач лунає навкруги.
19 Є й зараз високо на небі свідок,
що може свідчити на захист мій.
20 Хай перекладачем моїм він буде,
хай буде моїм другом перед Богом,
коли з моїх очей струмують сльози.
21 За мене заступиться він перед Богом,
розсудить він між смертним[f] і його сусідом.
22 Бо не мине і кілька років,
як я піду туди, звідки немає вороття».
22 Але Савл дедалі більше набирав сили і вражав юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Ісус і є Христос.
23 Минуло кілька днів, і юдеї змовилися вбити Савла. 24 День і ніч стежили вони за міською брамою, щоб убити його, але їхні плани стали відомі Савлу. 25 Та деякі послідовники Христа, яким проповідував Савл, допомогли йому втекти звідти, спустивши його уночі в кошику через отвір у міський стіні.
Савл у Єрусалимі
26 Повернувшись до Єрусалиму, Савл спробував приєднатися до віруючих, та вони лякалися його. Ніхто не вірив, що він став Ісусовим учнем. 27 Але Варнава прийняв його й відвів до апостолів. Він розповів, як Савл бачив Господа на дорозі, і як Господь говорив до нього, і як він у Дамаску відважно проповідував в ім’я Ісуса. 28 Савл залишився з апостолами, й вільно ходив з ними Єрусалимом, і відважно проповідував ім’я Господа. 29 Він розмовляв і сперечався й з юдеями, які говорили грецькою мовою, але ті почали змовлятися вбити його. 30 Коли браття довідалися про це, то відвели Савла до Кесарії, а звідти відіслали до Тарса.
Зцілення Енея
31 В Юдеї, Ґалилеї та Самарії настали для церкви мирні часи. Церква зміцніла і виросла чисельно. Віруючі жили в пошані до Господа і були втішені Духом Святим. 32 Мандруючи з міста до міста, Петро завітав до віруючих[a], які мешкали в Лидді. 33 Там він знайшов чоловіка, на ймення Еней, який уже вісім років був немічний і прикутий до ліжка. 34 Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зцілює тебе. Підведись і сам постели собі ліжко». І той негайно підвівся.
35 І всі мешканці Лидди й Сарона бачили його й навернулися до Господа.
Зцілення Тавіти
36 В Йоппії жила Ісусова послідовниця Тавіта, з грецької Доркас, що перекладалося як «сарна». Вона завжди була готова на добрі справи й завжди давала бідним гроші. 37 Якраз у ті дні вона захворіла й померла. Тіло її обмили й поклали в горішній кімнаті.
38 Лидда була біля Йоппії. Коли Ісусові послідовники в Йоппії почули, що Петро перебуває в Лидді, вони послали до нього двох чоловіків з проханням: «Прийди до нас, будь ласка, негайно». 39 Петро зібрався й вирушив з ними. Коли він прийшов, його відвели до горішньої кімнати, та всі вдови обступили його. Вони плакали й показували йому одяг та інші речі, які Тавіта зробила своїми руками, коли ще була з ними.
40 Петро вислав їх із кімнати, а сам став на коліна й почав молитися. Потім, повернувшись до тіла, промовив: «Тавіто, встань!» Вона розплющила очі й, побачивши Петра, сіла. 41 Петро подав їй руку й допоміг встати на ноги. Слідом за тим він покликав усіх віруючих та вдів і показав їм, що Тавіта жива.
42 Це стало відомо по всій Йоппії, тож багато людей повірило у Господа. 43 Петро залишився в Йоппії на багато днів в одного кожум’яки на ім’я Симон.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International