Old/New Testament
Йов проклинає день свого народження
3 По цьому Йов розтулив уста і почав проклинати день, коли народився. 2 Відповідь Йова була така:
3 «Якби той день, коли на світ я народився,
та в небуття пішов!
Якби пощезла ніч, коли сказали:
„Зачалось хлоп’я!”
4 Якби той день лишився чорним!
Нехай би Бог на небесах забув його,
нехай світанок би на нього не зійшов!
5 Нехай би темрява і морок смерті день той затулили,
нехай би хмари клубочились і застлали день,
хай би затемнення на день мого народження упало.
6 Нехай би ніч зачаття морок проковтнув,
щоби не числилась вона у році,
нехай би випала із обрахунку місяця вона.
7 О, як би я хотів, щоб ніч безплідною була,
щоби не чуть було щасливих згуків!
8 Волав би я, щоб ті, хто збудить Левіафана,
хто проклинає день, ту ніч зачарував би.
9 Бажав би я, щоби зірки нічні лишились чорні.
Хотів би, щоби ніч бажала світла, та не побачила його,
хотів би я, щоб не побачила вона світанку.
10 Але ж та ніч не зачинила двері в материнське лоно,
не заховала горе від моїх очей.
11 Чому не народивсь я мертвим,
чому я дихання останнє не згубив,
з утроби появившись?
12 Чому коліна материнські мене зустріли,
чому кипіли перса молоком для мене?
13 Інакше б я уже лежав спокійно,
я спав би, мав би я спочинок
14 з земними радниками і царями,
що відбудовували свої попелища.
15 Чи з тими управителями, що в золоті купались,
свої будинки сріблом обставляли.
16 Чому я недоношеним не став,
чом не похований, як ті малі,
що світла дня ніколи не спізнали?
17 Там і злочинці перестали б турбувати,
там і натомлені спочинок знайдуть.
18 Ув’язненим там нічого боятись,
не чути спонукань наглядача.
19 Там не існує ні великих, ні малих,
не має там господаря, слуги.
20 Навіщо страднику те світло дня,
життя нащо тому, хто повсякчас страждає,
21 хто смерті прагне, а її немає,
хто смерті прагне більше, ніж скарбів?
22 Були б веселими ті люди, безсумнівно,
співали б, тішачись, що вже знайшли могилу.
23 Навіщо світло дня тому,
чий шлях життєвий схований,
кого Бог мурами огородив?
24 Стражданнями живу я більше,
ніж хлібом повсякденним,
ридання рветься і кипить, немов вода.
25 Бо те, чого боявсь, уже звалилося на мене,
чого страшився, те уже настало.
26 Я втратив спокій, втихомирення не знаю,
не відпочив я, бо прийшла біда».
Еліфазове слово
4 Тоді заговорив Еліфаз із Темана:
2 «Якщо до тебе хтось промовить слово,
чи зможеш ти стерпіти?
Хто тут утримається і змовчить?
3 Ти багатьох людей навчав,
ти зміцнював заслаблі руки.
4 Порадами твоїми звивсь на ноги той, хто спотикався,
зміцнив коліна ти тремтячі.
5 Тепер от сталося з тобою лихо, ти роздратований;
насунулась біда впритул, і ти розгубивсь.
6 Невже твоя набожність не дає відваги?
Твої чесноти сподівань не варті?
7 Згадай: хіба безвинні згублені були,
чи праведних хоч десь та погубили?
8 Як я не раз спостерігав,
хто оре злом і засіває кривду, те й пожинає.
9 Шквал Господнього гніву вимітає,
їх Божий Дух з лиця землі стирає.
10 Хай лев гарчить, хай лева рик гнівливий не вмовкає,
але повипадали зуби в левеняти.
11 Немає здобичі, й левиця гине з голоду,
а левеняти, згодом, розбрідають хто куди.
12 Мені таємно звістку принесли,
і вухо ледь вловило тихий шепіт.
13 Мені видіння ночі марево плели,
коли глибокий сон склепив повіки.
14 Страхи й жахи чіплялися за мене,
змушуючи кістки мої тремтіти.
15 Привід пройшов повз мене,
й волосся стало диба.
16 Не ворушився він,
та я його подоби не впізнав.
Перед очима чийсь явився образ,
і тиша. Раптом голос пролунав.
17 Чи можна праведнішим буть від Бога,
чи може смертний чистотою перевершити Творця?
18 Він довіряти слугам Своїм (Ангелам) не може,
вони, Його посланці, помиляються і ті.
19 А що вже говорить про тих,
хто мешкає у глиняних хатах[a],
де замість підмурівка—порох?
Як тую міль, їх Бог крушить.
20 Від ранку їм ударів завдає Він;
немає в них основи, тож і гинуть,
21 й нічого не лишається від них.
Отож вони конають, мудрості позбуті».
44 Наші прабатьки мали з собою в пустелі святий намет. Він був зроблений, як Бог наказав Мойсею за тим зразком, який той бачив. 45 Одержавши цей намет, наші прабатьки принесли його з собою, коли Ісус[a] повів їх захопити землю інших народів. Та Бог виганяв їх, коли наші пращури наступали. Святий намет лишався з ними аж до часів Давидових.
46 Бог був дуже задоволений Давидом, і той попросив Господа дозволити йому звести оселю Богові Якова[b]. 47 Але то вже Соломон збудував храм Божий. 48 Втім, Всевишній не живе в будинках, зведених руками людськими. Як казав пророк[c]:
„Небо—Мій престол,—
сказав Господь.—
49 І земля—то Мій підніжок!
Який же дім зведете ви для Мене?
Де є те місце, щоби Я спочив?
50 Та чи ж не Я все це створив?”(A)
51 О вперті вожді юдейські! Ви відвернули серця ваші від Господа і не бажаєте слухати Його! Ви завжди опираєтеся Духові Святому. Ви такі ж, як ваші пращури. 52 Чи був хоч один пророк, якого б ваші предки не переслідували? Вони повбивали навіть тих, хто провіщав прихід Праведного. А зараз ви зрадили і вбили Його. 53 Ви ж ті, хто прийняли від Ангелів Закон, але не стали його дотримуватися».
Убивство Степана
54 Почувши це, вожді юдейські були розлючені, вони скреготіли зубами на Степана. 55 Але він, сповнений Духа Святого, підвів очі до неба й побачив Божу славу й Ісуса, Який стояв праворуч від Бога. 56 І сказав Степан: «Послухайте! Я бачу, як розкрилися Небеса. Я бачу Сина Людського. Він стоїть праворуч від Бога».
57-58 У відповідь на ці слова вони закричали у гніві й позатуляли вуха, щоб не чути його. Потім усі разом кинулися на Степана, витягли його за місто й почали закидувати камінням. А свідки поскладали плащі свої до ніг юнака, якого звали Савлом. 59 У той час, коли вони кидали в Степана каміння, він молився кажучи: «Господи Ісусе, прийми мій дух». 60 А потім він упав на коліна й голосно скрикнув: «Господи, не зараховуй їм цей гріх». По цьому слові Степан помер.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International