Old/New Testament
Страждання наші—за гріхи
3 Я чоловік, який зазнав страждань,
від палиці, що нею Він бив мене у гніві.
2 Він вів мене, іти примусив
у темряві, а не при світлі.
3 Заносить знову й знов
Свою правицю Він на мене.
4 Він моє тіло й шкіру виснажив,
Він потрощив кістки мої.
5 Він обложив мене
і оточив нуждою й тягарями.
6 По темних закутках мене сидіть примусив,
неначе тих, що вже давно померли.
7 Він мур побудував навколо мене,
щоб мені не вийти,
і в бронзові тяжкі кайдани взяв мене.
8 І навіть як кричу й благаю про спасіння,
Він не відповідає.
9 Дороги ті, якими йти хотів я,
Він камінням завалив.
Він викривив стежки мої.
10 Він, наче той ведмідь,
що ладен кинутись на мене,
Він, наче лев, що в засідці сидить.
11 На манівці Він заманив мене,
пошматував і безпорадного самого кинув.
12 Напнув Він лук Свій,
з мене ціль для стріл зробивши.
13 І стрілами з сагайдака Свого
мені Він вцілив просто в серце.
14 Весь мій народ сміється з мене,
вони про мене цілий день глузливі пісеньки співають.
15 Мене Він сповнив гіркотою,
полином покарання напоїв.
16 Він розкришив на гальку мої зуби,
у порох Він мене втоптав.
17 Я будь-яку надію на розраду втратив.
Забув я вже, що то таке добро.
18 Сказав собі: «Залишили мене
і міць моя, й на Господа надія».
19 Гірка отрута покарання—
пам’ять про приниження й бездомність.
20 Душа моя усі мої турботи пам’ятає,
душа моя в мені зігнулась долу.
21 Та серце пригадає все це знову,
і знов розбурхає надію.
22 Бо ласка Господа безмежна,
бо Його милосердя—невичерпне.
23 Вони оновлюються знов щоранку,
адже велика праведність Твоя.
24 Душа моя говорить: «Господь—мій Бог[a]»,
тому надію покладаю я на Нього.
25 Господь благий до тих, хто сподівається на Нього,
той до душі Йому, хто Його прагне.
26 Яке то благо сподіватись тихо
на Господа прихід!
27 То благо в юні дні ярмо носити.
28 Нехай на самоті сидить спокійно,
адже Господь наклав ярмо на нього.
29 Хай навіть упаде обличчям в порох,
бо, можливо, є іще надія.
30 Нехай щоку підставить він тому, хто вдарив,
хай сповна він зневагу прийме.
31 Бо не відштовхує Володар Мій назавжди.
32 Адже якщо Він і пошле страждання,
то змилосердиться,
такі величні прояви Його любові.
33 Бо Він не хоче завдавати болю
чи накликати страждання на людей.
34 Хіба Господь не бачить,
як розтоптують всіх в’язнів,
35 як зазнає несправедливості людина,
коли вона стоїть перед Всевишнім.
36 Коли ошукано когось,
чи ж не Господня воля то була?
37 Хто б міг пообіцяти і зробити те,
якби на те не була воля Всевишнього?
38 Хіба не все, і радість, і біда,
із уст Всевишнього завжди виходить?
39 Навіщо нарікати на покарання,
яких зазнав ти за гріхи свої?
40 Давайте вивчим, переглянем вчинки наші
й повернемось до Господа.
41 Серця давайте піднесемо наші
й до Бога на небесах піднімем руки.
42 Ми проти Господа повстали, непокірливі були,
і Ти нас не простив.
43 Ти оповив нас гнівом, переслідував,
немилосердно убивав нас.
44 Себе Ти в хмару огорнув,
щоб жодна із молитв не дійшла до Тебе.
45 Зробив Ти з нас сміття,
непотріб між народів.
46 Всі наші вороги пащекують на нас.
47 Зазнали ми і розпачу, і пастки,
спустошення й руїни.
48 Річками сльози ллються із моїх очей,
адже зруйновано дочку мого народу.
49 Я очі виплакав, опанувати себе я безсилий,
50 поки Господь з Небес не кине погляд
і не побачить все те.
51 Що очі бачать, то засмучує моє серце,
через усе, що сталося з дівчатами мого міста.
52 Ті, що були моїми ворогами безпідставно,
мене полюють, наче того птаха.
53 Вони все прагнуть мені віку вкоротити в ямі,
закидати мене камінням.
54 Вода піднялась вище голови моєї.
«Кінець мені»,—сказав я.
55 О Господи, я промовляв Твоє ім’я із ями.
56 Ти чув мої благання, не затуляй вуха,
почуй мій крик по допомогу,
моє волання про спасіння!
57 Прийшов Ти, коли я Тебе покликав,
сказав мені: «Не бійся».
58 Господи, ти бився й захистив мене,
повернувши мені життя моє!
59 О Господи, Ти зглянувся на кривду, що зазнав я,
благаю, мою справу розсуди в суді.
60 Ти бачив мстивість їхню,
і їхню змову проти мене!
61 Ти чув всі їхні докори,
і їхню змову проти мене!
62 Розмови ворогів і їхні наміри
спрямовано на мене цілий день.
63 Зверни увагу, хоч стоять або сидять вони,
глузливими піснями збиткуються із мене.
64 О Господи, Ти відплати їм за діла.
65 Боже, відплати прокляттям все,
що наробили вони,
не будь милосердним до них[b].
66 В Своєму гніві переслідуй їх,
і вигуби їх з-під небес Господніх.
Жах Єрусалима
4 Як потьмяніло золото,
найкраще золото змарніло!
На розі кожному
розкидане дорогоцінне каміння[c].
2 Дорогоцінні сини Сіону,
коштовні, мов щире золото,
тепер вони, немов дешевий глиняний посуд,
зліплений звичайним гончарем.
3 Навіть шакалиці годують молоком щенят,
навіть вони щенятам дають себе ссати.
Дочка ж народу Мого[d] жорстокою стала,
наче той страус пустельний,
який забуває кладку в пісках.
4 Язик немовляти до піднебіння прилипає від спраги.
Діти малі просять хліба, та нікому їх годувати.
5 Хто вишукано харчувався,
той тепер під тином.
Той, хто вбирався в одяг багатий,
нині в обносках, знайдених на смітнику.
6 Провина ж бо дочки Мого народу
вагоміша, аніж гріхи Содому.
Його було зруйновано умить,
хоча ніхто не нападав на нього[e].
7 Єрусалимські назореї[f] були чистішими за сніг,
білішими за молоко.
Тіла були у них міцніші за корал,
рум’яні щоки, мов сапфіри.
8 Усі вони тепер чорніше сажі,
на вулицях не впізнають їх люди.
В них шкіра щільно обтягла кістки
і висохла, немов деревина.
9 Вже краще тим, що полягли у битві,
ніж тим, хто з голоду сконав.
Кого порубано було, тим легше,
ніж тим, кому плодів землі не забракувало.
10 Матері милосердні
власноручно варили дітей своїх.
То їм пожива була,
коли зруйнували дочку народу Мого.
11 Лють Свою виявив Господь,
Він вилив гнів палкий Свій.
Він на Сіоні запалив вогонь,
і той вогонь спалив Сіон ущент.
12 Не вірили у те царі земні й ніхто на світі,
що супротивники і вороги
ввійдуть в єрусалимські брами.
13 То за гріхи її пророків і за переступи священиків її,
що проливали кров невинну серед неї.
14 Заплямовані, тиняються по вулицях сліпі пророки.
Ніхто не міг торкатися їх вбрання,
бо кров’ю вкрито воно.
15 «Геть забирайтесь! Ви нечисті!—Кричали їм.—
Геть! Не торкайтесь нас!»
Від них сахалися, їх сторонилися, кричали:
«Вони не можуть більше з нами жити».
16 Господь розвіяв їх з-перед лиця Свого,
Він більше не звертає на них уваги.
Всевишній священиків не поважає,
старійшин не шанує.
17 Ми очі видивились,
сподіваючись на допомогу.
Із башти марно виглядали ми народ,
що нас би врятував.
18 Вони підстерігали нас на кожнім кроці,
тож не могли ми вільно майданами ходити.
Настав кінець наш, вийшли наші дні,
бо справді вже прийшов нам край.
19 Ті, хто нас переслідував—
прудкіші за орлів у небі.
Вони невтомно гнали нас по горах,
у чагарях влаштовуючи засідки на нас.
20 І навіть цар, Господній Помазаник,
дорогоцінний, неначе подих ніздрів наших,
і той потрапив в їхню пастку.
Це ж Той, про кого ми казали:
«Для нас Він буде захистом поміж народів».
21 Співай і веселись, дочко Едома,
ти, що живеш в країні Уз.
Страждання келих прийде і до тебе,
уп’єшся ти і тіло опісля заголиш.
22 Здійснилась твоя кара, о дочко Сіону.
Господь вже більше не віддасть тебе в полон.
Народ Едома, Він покара тебе за кривду,
і викриє твої гріхи.
Молитва до Господа
5 Згадай, о Господи, що сталося із нами.
Глянь, подивися на наругу нашу.
2 Наш спадок, землю, віддано чужинцям,
оселі наші—зайдам.
3 Осиротіли ми, безбатченками стали,
і наші матері, немов вдовиці.
4 Ми маємо платить за воду, що п’ємо.
Ми платимо за дрова, щоб палити.
5 Нас переслідують аж до самої смерті,
ми вже знесилені, немає нам спочинку.
6 Домовилися ми з Єгиптом й Ассирією,
щоб мати вдосталь хліба.
7 Батьки грішили наші, та мертві вже вони,
а ми спокутуємо провини їхні.
8 Раби керують нами,
з-під влади їхньої ніхто нас не звільнить.
9 Ми ризикуємо життям,
щоб хліб собі добути,
бо загрожує нам меч в пустелі.
10 Аж шкіра розпалилася, мов піч,
бо голод нас пече палючий.
11 Жінок знечещено в Сіоні,
дівчат зґвалтовано в містах Юдеї.
12 Князів підвішено за руки,
ніхто старійшин наших не шанує.
13 Найкращі з юнаків тягають жорна,
юнь спотикається від непосильного труда.
14 Старі при брамі більше не сидять,
а молодь більше музики не грає.
15 Скінчилось наше щастя,
перетворились наші танці на жалобу.
16 Корона наша впала,
горе нам, бо грішні ми.
17 Тому заслабли наші серця,
та очі наші морок вкрив.
18 Лисиці нишпорять по пустці,
що була Сіоном.
19 О Господи, повіки правиш Ти,
престол Твій житиме із покоління в покоління!
20 Чому ж Ти нас постійно забуваєш?
Чому Ти кинув так надовго нас?
21 Візьми нас, Господи, назад до Себе,
щоб повернутися змогли ми,
нам віднови колишні дні.
22 Невже Ти зовсім нас відринув,
невже Ти завжди будеш гніватись на нас?
Рушаймо до Бога
19 Ось чому, брати і сестри, ми маємо впевненість, що потрапимо до Святеє Святих завдяки крові Ісусовій. 20 Ми потрапимо туди новим і живим шляхом, який відкрив нам Ісус крізь завісу, тобто через Тіло Його. 21 Бо ми маємо великого Первосвященика, Який править храмом Божим. 22 Тож наблизимося до Бога зі щирими, повними твердої віри серцями, очищеними від нечистого сумління, омивши тіла свої чистою водою. 23 Будьмо непохитні в тій надії, яку ми маємо, завжди навчаючи інших про неї. Адже ми сповнені віри у те, що Господь виконає усе, що обіцяв.
Підтримуймо одне одного
24 Ми повинні думати одне про одного, та спонукати одне одного до любові й добрих вчинків. 25 Не дамо припинитися нашим зустрічам, як то дехто намагається. Навпаки, підтримуймо одне одного дедалі дужче. Адже ми бачимо, як наближається День.
Не відвертайтеся від Христа
26 Бо якщо ми й далі свідомо грішитимемо після того, як пізнали істину, тоді вже ніякими пожертвами за гріхи нам не очиститися. 27 А буде лише жахливе очікування суду й лютого вогню, що зжере всіх, хто протистоїть Богу. 28 Кожен, хто відмовлявся від Закону Мойсея, був безжалісно відданий на смерть за свідченнями двох або трьох свідків. 29 Уявіть же, наскільки гіршу кару заслуговує той, хто ногами топтав Сина Божого[a], хто нечестивою вважає кров Заповіту, що освятила його, хто зневажав Дух милості! 30 Адже нам відомий Той, Хто сказав: «Мені належить помста, Я відомщу»(A). І ще Він сказав: «Господь судитиме народ Свій»(B). 31 То жахлива річ—отримати покарання від рук живого Бога.
Не втрачайте мужності
32 Пригадайте ті перші дні, коли ви були щойно осяяні світлом Благовісті. Багато боротьби й страждань випало тоді на вашу долю, але ви все витерпіли. 33 Часом вас самих виставляли на привселюдну зневагу й страждання. Іншим разом ви поділяли долю таких же упосліджених. 34 Ви розділяли страждання тих, хто був в ув’язненні, і з радістю сприймали, коли у вас відбирали ваше майно. Бо ви знали, що володієте чимось кращим, таким, що буде з вами завжди.
35 Не полишайте ж мужності своєї, вона принесе вам велику винагороду. 36 Ви мусите бути наполегливі, щоб виконати Божу волю й тоді отримати обіцяне Ним. 37 Бо ось каже Господь:
«Ось вже скоро прийде Той, Кому прийти належить,
й Він не забариться.
38 Праведна людина житиме вірою в Мене.
Якщо ж хто злякаючись, відвернеться від Господа,
той не отримає милості від Мене».(C)
39 Але ми не належимо до тих, хто відвернеться й заблукає. Ні, ми ті люди, які мають віру й спасіння.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International