Old/New Testament
1 [a] Псалом Давида.
Не дай безбожникам збентежити тебе,
не варто заздрить тим, хто чинить зле.
2 Тому що скоро їм зів’янути і згаснуть,
як тій траві, що зеленіє на полях.
3 Довірся Господу, твори добро.
І ти поселишся в своїй землі,
і жити будеш тим, що Бог пошле[b].
4 Будь в Господі щасливий, і все тобі Він дасть,
чого лишень запрагне твоє серце.
5 Своє життя ти Господу довір!
У Нього вір, і Він усе як належить зробить.
6 Він змусить твою праведність і справедливість сіяти,
неначе сонце у полудень.
7 Терпляче жди діянь Господніх.
Не злися, коли зловмисники плетуть
підступні плани, ще й успішні.
8 І не засмучуйся, не гнівайся,
не піддавайся люті, щоб лиха не накоїть.
9 Бо нечестивців жде кінець,
а хто чекає Господа, обіцяну землю здобуде.
10 Ще зовсім трохи, і безбожників не стане,
і хоч би як ти видивлявся їх,
а відшукати їх буде неможливо.
11 Смиренні успадкують обіцяну землю
і житимуть у злагоді й добрі.
12 Лихі людці на праведних недобре замишляють,
скрегочучи на праведних зубами.
13 Але Володар мій глузує з них,
бо знає добре Він, що час розплати близько.
14 Негідники свої мечі виймають
і натягають лука тятиву,
аби поцілити нещасних, вбити добрих, чесних.
15 Але мечі уразять їхні ж злі серця,
а луки поламаються і їх скалічать.
16 Мать небагато, але праведником бути—
це краще, ніж купатися в достатку лиходієм.
17 Бо сила загребущого пощезне,
а праведника збереже Господь.
18 Відомі Господу порядні й чисті люди,
і їхня спадщина пробуде навіки!
19 В лиху годину їх не осоромлять,
добробут матимуть в голодний час.
20 Господні вороги загинуть і зів’януть,
як дикі квіти в полі, зійдуть димом.
21 Позичає нечесний, та не віддає,
а добрий завжди має що віддати.
22 Благословенні Господом у спадок землю мають,
прокляті Господом загинуть.
23 Господь веде того, хто Йому догоджає,
найкращими стежками,
24 якщо ж і схибить він, то не впаде,
Господь готовий і підтримати його й зміцнити.
25 Прожив я довго, та не чув ніколи,
щоб праведник забутий Богом був,
або його нащадки щоб жебракували.
26 Він завжди щедрий і завжди дає,
тож його діти є благословенні.
27 Отож, твори добро, зла уникай,
в обіцяній землі ти будеш жити.
28 Бо любить справедливість Бог,
Він не залишить тих, хто Йому вірний.
Про них Він буде піклуватися завжди,
а от нащадків злих людців Він знищить.
29 Побожний люд оселиться на Господом обіцяній землі
і в тій землі він мешкатиме вічно.
30 Правдивий чоловік говорить мудро,
до справедливості його вуста зовуть.
31 У тому серці завжди вчення Бога,
від заповідей не відступиться повік.
32 На праведних зловмисники чатують,
замислюють лихе, щоб вбити їх.
33 Але Господь не дасть побожному потрапить
в злі руки і не дозволить потерпати на суді.
34 Чекай на Господа, тримайсь Його стежок!
Він нагороду дасть тобі,
і коли дістанеш землю ти,
натомість нечестивці з неї підуть.
35 Колись давно тирана знав,
кремезного, мов велетенський дуб.
36 Коли ж він до Шеолу відійшов,
безслідно зник лихий, хоч де я не шукав.
37 Прямуй шляхом лиш доброти та честі,
тоді тебе, та багатьох твоїх нащадків успадкує мир.
38 А для порушників закону смерть—майбутнє,
майбутнього не матимуть вони[c].
39 Господь спасає праведних людей,
фортеця Він для них в лиху годину.
40 Господь допомагає їм, спасає їх,
від кривдників їх визволяє і рятує,
адже у Нього захисту просили.
1 Пам’ятний псалом[d] Давида.
2 Господь, не дорікай мені у гніві,
і не карай мене, коли лютуєш Ти.
3 Мене Ти вразив стрілами своїми,
пригнітив моє життя.
4 Так боляче мені. Твій гнів розбив, поранив тіло,
немов увесь в синцях, з розбитими кістьми,—
то за мій гріх.
5 Мій гріх звалився тягарем на душу,
аж не підвести голови мені.
6 То через мою власну дурість
обсипали мене гнійні, смердючі рани.
7 Зігнувся я від болю, простираюсь,
ходжу і плачу так, немов жалобу маю.
8 Палають в лихоманці мої стегна,
живого місця я на тілі не знаходжу.
9 Від болю неймовірного німію,
а серце стугонить, аж криком сходжу!
10 Володарю! Ти знаєш, що я хочу.
Мої зітхання—не секрет для Тебе.
11 Пульсує серце в мене, сил немає,
згасає світло у моїх очах[e].
12 Вже не прийдуть до мене друзі і близькі
немов налякані хворобою моєю.
Вже й родичі мої тримаються подалі.
13 Розкинули тенета ті, хто мені смерті зичить,
хто хоче вразити мене,
говорять про швидкий кінець,
замислюючи зле щодень.
14 Та я мовчу, я не зважаю,
немов глухий, який не чує,
немов німий, що не говорить.
15 Як та людина, що не чує нарікань,
як та людина, що не може відповісти.
16 Чому? Від Тебе, Господи, я слова жду.
Мій Боже, мій Володарю, о відгукнись!
17 Молю, не допусти, щоб ворог зловтішався
з мого падіння! Познущатись їм не дай!
18 Вже відчуваю я: от-от впаду,
адже мій біль завжди зі мною.
19 Я визнаю свої провини і гріхи,
які терзають, не дають спокою.
20 А щодо ворогів моїх,
вони міцні й здорові, наклепи плетуть,
21 відповідають злом на добре
і виступають проти мене, бо добро творити прагну.
22 О Господи, не залишай мене!
Не будь від мене, Боже, так далеко.
23 Прийди на поміч!
Мій Володарю, спаси!
1 Для диригента. Для Єдутуна[f]. Псалом Давида.
2 Я сказав: «Обережний я буду у вчинках своїх,
язику не дозволю гріхи спричинить[g].
Серед безбожників не розтулятиму вуста».
3 І я нічого не казав,
про добре навіть не казав нічого,
але мій смуток став ще більший.
4 Пройнявся гнівом, був я злий.
Що більше думав, то шаленішим ставав.
Тож я сказав:
5 „Скажи, о Господи, що станеться невдовзі?
І скільки днів відпущено прожить?
Дозволь узнати, як довго мені жити!
6 Поглянь, дав днів мені не більше, як з долоню!
Недовгий вік мій—та для Тебе ж то ніщо.
Людське життя, мов хмарка пари—швидко тане”». Села
7 Людське життя—лиш тінь,
у суєті приходить і щезає, мов дим;
добро збирає, не знаючи, хто забере те все.
8 Отож, Володарю, які надії в мене?
На Тебе, лиш на Тебе сподіваюсь я!
9 Врятуй мене від збочень грішних,
не дай позбиткуватися із мене дурням.
10 Я буду, мов німий, ні пари з уст не зроню,
бо чиниш Ти як слід.
11 Прошу, недугу цю від мене забери,
життю моєму край, бо проти мене Ти.
12 Караєш за провини, щоб навчить безгрішно жити.
Все, що збирають люди, щезає, мов від молі;
людське життя, проходить, наче дим. Села
13 О Господи, почуй мою молитву,
прислухайсь до моїх стенань,
не відсторонюйся, не будь глухим до сліз.
Я, мов мандрівник, йду крізь життя до Тебе,
як і батьки мої, я в світі тільки гість.
14 Залиш мене,[h] спізнати щастя дай,
дозволь натішитись життям, поки
я ще не вмер і не зійшов у землю.
Промова Павла перед царем Аґриппою
26 Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: 2 «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. 3 Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.
4 Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. 5 Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей—член найсуворішої секти нашої релігії. 6 І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. 7 Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! 8 Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. 10 Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. 11 У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса[a]. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.
12 Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. 13 По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. 14 Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.
15 Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. 16 Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. 17 Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. 18 Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.
19 Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. 20 Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.
21 За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. 22 Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: 23 Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло[b] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».
Павло намагається переконати Аґриппу
24 У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».
25 «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. 26 Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. 27 Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».
28 Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»
29 На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».
30 Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. 31 Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». 32 Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International