Old/New Testament
41 «Чи можеш ти Левіафана на гачок зловити,
а чи зв’язати йому мотузкою язик?
2 Хто може в ніздрі йому вселити мотузку,
його щелепи проколоть гачком?
3 Чи буде він просить пощади в тебе,
а чи улещувати тебе почне?
4 Чи укладе з тобою перемир’я,
чи візьмеш ти його на все життя слугою?
5 Чи будеш з ним, неначе з птахом, гратись,
чи зв’яжеш, щоб дівчата молоденькі забавлялися?
6 Чи зможуть виторгувати його купці,
чи розітнуть його й поділять між собою?
7 Чи вдасться його шкіру дротиком проткнуть,
чи голову йому ти гарпуном поцілиш?
8 На нього руки поклади і битву пригадай;
не зробиш більше ти цього ніколи.
9 Даремні сподівання подолати його.
Лиш глянувши на нього, вже впадеш від страху.
10 Нікому мужності не стане розлютить його.
То хто ж повстане проти Мене?
11 Хіба було, щоб виклик Мені кинув хтось і не програв?
Адже під небом все Мені належить[a].
12 Хіба Я не мовчатиму про мову його дужу,
про переконливі його слова?
13 Хто може здерти з нього шкуру?
Хто подолає його подвійний панцир?[b]
14 Міцні щелепи хто йому розчепить
з зубами, що на всіх наводять жах?
15 Його спина щитами рясно вкрита,
немов печаттю, вони втиснуті надійно.
16 Одне до одного притулені близенько,
що й вітер поміж ними не пройде.
17 Один приєднаний до іншого так міцно,
що розділити їх нічим не можна.
18 Коли він чхне, то висікає блискавицю,
а очі світяться, мов промені світанку.
19 Вогонь із пащі, мов із смолоскипа
навколо нього іскри розсипає.
20 А ніздрі викидають клуби (пари),
як пара рветься із паруючого киплячого казана.
21 Його дихання може полум’я роздмухати,
із пащі виривається вогонь.
22 Велику силу має його шия,
усі, хто її бачить, ціпеніють з жаху.
23 Всі складки шкіри зведені докупи,
не проглядає поміж ними тіло.
24 У нього серце вилите, неначе камінь,
мов жорна витесані для млина.
25 Бояться й грізні воїни[c], як він зводиться на ноги,
його хвоста удари не дають їм влучити у ціль.
26 Не розсіче ту шкуру меч ніякий, бо відскочить,
ні дротик, ні стріла, ні спис пробить її не зможуть.
27 Залізо—то для нього мов солома,
а бронза—деревина трухлява.
28 Стріла його не змусить утікати,
каміння, пущене з пращі, відскакує, немов полова.
29 Дубцем його огріти, мов полоскотати,
він насміхається над кинутим у нього списом.
30 На череві у нього мовби гострі черепки
лишають слід в болоті, як від плуга.
31 Він змушує глибоке море закипіть, мов юшка,
бульбашки морем, як в киплячім маслі.
32 За ним по морю пінний слід блищить,
немовби плесо вкрилось сивиною.
33 Немає рівних на землі йому,
єдине це створіння, що не має страху.
34 На гордих він звисока поглядає,
він—цар над усіма, хто пиху має».
Каяття Йова
42 І Йов відповів Господу:
2 «Я знаю, все Тобі під силу,
ніякий задум Твій не спростувати.
3 Спитав ти: „Хто чорнить пораду
словами нерозумними такими?”
Не відмовляюсь, справді я питав про те,
чого не зрозумів, що надто неймовірне,
що осягнути не вдалось мені.
4 Сказав Ти: „Вислухай Мене, Я буду говорити.
Тебе спитаю, ти ж бо поясни”.
5 Раніше я лиш чув про Тебе,
аж ось тепер уздрів на власні очі.
6 Тому я відкидаю все, що говорив[d],
прошу пробачення у поросі й пилюці»[e].
Виправдання Йова
7 Після того, як Господь поговорив з Йовом, Він звернувся до Еліфаза з Темана: «Я дуже гніваюся на тебе й двох твоїх друзів, бо ви нічого правдиво про Мене не сказали, а слуга Мій Йов сказав правильно. 8 Тепер же візьміть сім биків та сім баранів, йдіть до раба Мого Йова і складіть від себе пожертву. А раб Мій Йов молитиметься за вас. Я шаную прохання Йова, тож не воздам вам за вашу недолугість, за те, що говорили про Мене не так правдиво, як раб Мій Йов».
9 Тоді Еліфаз із Темана, Білдат із Шуа й Зофар із Наамата пішли й зробили так, як наказав їм Господь. А Господь почув молитву Йова. 10 Коли Йов помолився за своїх друзів, Бог відновив його талан. Він подвоїв колишні статки Йова.
11 Усі його брати й сестри, хто тільки знав його, зійшлися і всі разом мали учту в оселі Йова. Вони його втішали, співчували йому, за весь той біль, що Господь послав йому. А потім кожен подарував йому по срібній монеті й золотому персню.
12 Благословив Господь останні дні Йова більше, ніж попередні. Було у Йова чотирнадцять тисяч овець та кіз, шість тисяч верблюдів, тисяча пар биків та тисяча віслюків. 13 Мав він семеро синів та три доньки. 14 Першій дочці дав ім’я Єміма. Другу назвав Казією, а третю—Керенгаппух. 15 Не було в тому краї жінок вродливіших, ніж доньки Йова. Батько розділив спадок між ними та їхніми братами.
16 Після цього жив Йов іще сто сорок років і побачив чотири покоління своїх нащадків. 17 Помер Йов дуже старим, проживши добре життя.
22 Весь натовп піднявся проти Павла й Сили. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. 23 Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. 24 Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
25 Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. 26 Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. 27 Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, 28 та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
29 Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. 30 А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» 31 Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний—ти й твої домашні».
32 І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. 33 Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. 34 Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
35 Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». 36 Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». 37 Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
38 Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила—римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International