Old/New Testament
28 «Існує справді срібна жила,
і місце є, де виплавляють щире золото.
2 Залізо добувають із руди,
а камінь переплавляють на мідь.
3 Порушить вічну темряву у шахті чоловік,
обійде всі її кутки з кінця в кінець,
шукаючи руду у мороці копальні.
4 Далеко від осель людських шукають рудокопи
і риють землю там, де віднаходять жили,
у тих місцях, де люди не були ніколи,
підвішені, розгойдуються на мотуззі.
5 Хліб на землі росте,
а під землею інше все існує,
там все клекоче, ніби у вогні.
6 Земне каміння—то є схованка сапфірів,
в піску ховається і золотий пісок.
7 Туди дороги жоден хижий птах не знає,
орлиний погляд не проник туди.
8 Найсміливіші звірі там ніколи не ступали,
і лев ніколи там не був.
9 Людина висікає в скелі шлях,
вона зрушує з місця цілі гори.
10 Прорубує тунелі у горах,
там відкриваються очам скарби земні.
11 Людина дамби на річках будує,
виносить на поверхню те, що сховане від світла.
12 А мудрість, де її знайти?
Де розум схований?
13 Ніхто того не знає,
його не розшукаєш там, де мешкає людина.
14 „Він не в мені”,—говорить океан.
І море вторить: „В мене теж його немає”.
15 За золото його змінять не можна,
і ні за які гроші не придбати його.
16 Офірське золото в торгах за нього не піде,
ні онікс-самоцвіт, ані сапфір.
17 Ні золото, ані кришталь
зрівнятись з ним не можуть у ціні,
і виміняти на вироби із золота його не вдасться.
18 Не варто згадувати корали та кришталь,
бо мудрості ціна за перли вища.
19 Не йде у порівняння з ним топаз із Ефіопії,
на терези не покладеш за нього щире золото.
20 А мудрість, де вона береться?
І розуміння де живе?
21 Прихований він від очей всього живого,
прихований він від птахів небесних.
22 Говорять смерть і Абаддон:
„Ми лише краєм вуха про це чули”.
23 Шляхи до нього знає тільки Бог,
де розум мешкає, лиш Господу відомо.
24 Бо Він побачить може край землі,
під небесами зір Його все бачить.
25 Коли замислив Він, яка вага у вітру мусить бути,
коли ще визначив Він міру для води,
26 коли розпорядився про дощі,
коли проклав шляхи Він для грози та блискавиці,
27 тоді побачив мудрість Він і оцінив,
схвалив її і навіть перевірив.
28 Тоді сказав Він людям:
„Послухайте, Господній страх—ось що є мудрість,
а розум—то відштовхування зла”».
29 І далі Йов пояснював:
2 «Хотів би я, аби життя моє текло, як в давні часи,
коли мене беріг Господь.
3 Коли Його світильник наді мною сяяв,
коли я йшов крізь морок за Його вогнем,
4 коли у розквіті я був, коли ще дружба Божа
в моїм наметі мешкала,
5 коли ще Всемогутній був зі мною,
коли я жив оточений синами,
6 коли мій кожен крок купався в молоці,
коли зі скель мені текла олива,
7 коли виходив я до брами міста
і на майдані місце посідав[a],
8 переді мною молодь розступалась,
а сивочолі зводились на ноги,
9 коли вельможі при мені змовкали,
і на вуста свої долоні клали,
10 коли правителів змовкали голоси
і язики до піднебіння прилипали.
11 Вони хвалили все, що я казав,
і кожен крок мій схвалювали дружно,
12 оскільки бідний люд я рятував,
коли зверталися за поміччю до мене,
коли підтримував безпомічних сиріт.
13 У злидні скинутий благословляв мене,
і вдів серця від радості співали.
14 І праведність мені служила за вбрання,
а справедливість за тюрбан мені була.
15 Я був очима для сліпого
я був ногами для кривого.
16 Я для нужденних батьком був.
Я навіть розбирав ті справи, яких не знав.
17 Злі приниження володарів спиняв я,
й рятував слабкіших з рук гнобителя[b].
18 Тоді я подумки сказав: „Умру в своєму домі,
я дні свої помножу, мов пісок”.
19 Моє коріння досягне води,
роса нічна мої гілки зволожить.
20 Постійно сили будуть відновлятись,
лишатиметься лук в моїх руках тугим.
21 Уважно прислухалися до мене всі
і мовчки слухали, коли поради я давав.
22 Їм нічого було додати,
мої слова живили їх, мов дощ.
23 Вони мене чекали, як дощу,
роти, як на весняну зливу, спрагло розтуляли.
24 Коли я посміхався їм, не могли повірити,
мій усміх дуже тішив їх.
25 Обрав для них я шлях і став главою,
жив серед них, як цар зі своїм військом,
як втішник для скорботних».
Перша подорож апостола Павла
13 У церкві в Антиохії були деякі пророки й учителі: Варнава, Симеон, якого ще називали Ніґером, Луцій з Киринеї, Манаїл, який зростав разом з Іродом-тетрархом[a], та Савл. 2 Одного разу, коли вони служили Господу й постилися, Дух Святий промовив до них: «Відділіть Мені Варнаву і Савла для справи, на яку Я їх обрав».
3 Тож після поста і молитви, апостоли й учителі поклали руки на Варнаву й Савла і вирядили їх у дорогу. 4 Послані Духом Святим, вони вирушили до Селевкії, звідки відпливли на Кіпр. 5 Опинившись у Саламині, вони проповідували Слово Боже в юдейських синагогах. Їм допомагав Іоан Марко.
6 Вони перетнули весь острів аж до Пафоса, там зустріли ворожбита і лжепророка, юдея, якого звали Вар-Ісус. 7 Він був при губернаторі Сергії Павлі, чоловікові розумному. Той послав по Варнаву й Савла, бо хотів почути Слово Боже. 8 Але проти них виступив Елімас-ворожбит (так перекладається його ім’я). Він намагався відвернути губернатора від віри в Ісуса. 9 Тоді Савл, якого також звали Павлом, сповнений Духа Святого, поглянув пильно на Елімаса й сказав: 10 «Ти повен усіляких підступів і лихого лукавства! Ти син диявола, і ворог усього доброго! Чи припиниш ти коли-небудь удавати брехню за істини Господні? 11 Тож слухай! Господь торкнеться тебе і ти осліпнеш й певний час не бачитимеш сонця».
Тієї ж миті глибока темрява накрила Елімасові очі, і він почав ходити безпорадно кругами, намагаючись знайти когось, хто повів би його за руку. 12 Побачивши, що сталося, губернатор здивувався науці Господній і повірив.
Проповідь Павла в Антиохії
13 Павло з супутниками відпливли з Пафоса й прибули до Перґи Памфилійської. Іоан Марко залишив їх і повернувся до Єрусалиму. 14 А вони вирушили далі з Перґи до Антиохії Пісідійської. У суботу Павло й Варнава прийшли до синагоги й сіли там.
15 Після читання Закону Мойсея й книг пророків старші синагоги послали по них, переказуючи: «Браття, якщо маєте ви слова підтримки до людей, то кажіть, будь ласка».
16 Тоді Павло встав, подав знака рукою і промовив: «Народе ізраїльський і ви, погани, які поклоняються істинному Богу, слухайте. 17 Бог народу ізраїльського обрав наших предків і звеличив їх під час перебування в землях Єгипетських, та Своєю всемогутньою рукою Він вивів їх із тієї країни. 18 Протягом добрих сорока років Він терпів наш народ у пустелі. 19 Він знищив сім народів у країні Ханаанській, а землі їхні віддав у володіння ізраїльському народові на чотириста п’ятдесят років. 20 А після цього Бог дав нашому народові суддів аж до часів пророка Самуїла.
21 Після цього ізраїльтяни попросили дати їм царя. Бог дав їм Саула, сина Кіша з роду Веніаминового, який правив близько сорока років. 22 Після його зміщення Бог підніс Давида, щоб той був їхнім царем. Бог так говорив про нього: „Давид, син Єссея—такий чоловік, який Мені подобається. Він робитиме все, що Я бажатиму від нього”.
23 З його, Давидового, роду Бог, як і обіцяв, привів до Ізраїлю Спасителя Ісуса.
24 А ще перед Його приходом Іоан проголосив для всіх людей ізраїльських хрещення на покаяння. 25 Завершивши свою справу, Іоан сказав: „Ким ви мене вважаєте? Я—не Христос[b]. Але Тому, Хто прийде за мною, я не гідний навіть розв’язати ремінці Його сандалій”.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International