Old/New Testament

Кам’яні пам’ятники

4 Коли весь люд перейшов через річку Йордан, Господь сказав Ісусу: ² «Вибери дванадцять чоловік—по одному з кожного коліна. ³ Накажи їм підняти дванадцять каменів з того місця посеред Йордану, де стояли священики. Хай візьмуть ці камені з собою і покладуть там, де ви сьогодні заночуєте».

⁴ І покликав Ісус дванадцять чоловік, яких він призначив з-поміж синів ізраїлевих—по одному з кожного коліна. ⁵ Ісус сказав їм: «Ідіть на середину ріки Йордан, де зараз ковчег Заповіту Господа Бога вашого. І хай кожен знайде камінь і винесе його на плечах—по одному каменю на кожне коліно ізраїльське. ⁶ І то буде знак поміж вас. Колись у майбутньому діти ваші запитають вас: „Що означають ті камені?” ⁷ І тоді ви розкажете їм, як води Йордану зупинилися перед ковчегом Заповіту Господа, коли його несли через Йордан. Отож ці камені будуть вічною пам’яттю про це для людей Ізраїля».

⁸ Ізраїльтяни зробили саме так, як наказав Ісус. Вони взяли дванадцять каменів з середини ріки Йордан—по одному на кожне ізраїльське коліно, як Господь звелів Ісусу, віднесли й поклали на те місце, де зупинилися на ніч табором. ⁹ (А інші дванадцять каменів Ісус поклав посеред річки Йордан на тому самому місці, де стояли священики, що несли ковчег Заповіту. Ці камені й понині там). ¹⁰ Священики, які несли ковчег Заповіту, лишалися стояти посередині річки Йордан, доки не було виконане все, про що Господь наказував Ісусу розповісти людям і як Мойсей заповів Ісусу. А люди тим часом швидко перейшли ріку. ¹¹ Коли весь люд закінчив переправу, перейшли й священики з ковчегом Заповіту Господа і знову очолили хід.

¹² Люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії перейшли озброєні й готові до бою, як наказав їм Мойсей, попереду ізраїльтян. ¹³ Близько сорока тисяч озброєних воїнів перейшли річку перед Господом в поля Єрихона до бою. ¹⁴ І в той день Господь звеличив Ісуса в очах усіх ізраїльтян, і вони поважали його все життя, як поважали Мойсея.

¹⁵ Господь звелів Ісусу: ¹⁶ «Накажи священикам, які несуть ковчег Заповіту, вийти з ріки Йордан». ¹⁷ Отож Ісус і звелів священикам: «Вийдіть із Йордану». ¹⁸ І коли священики, що несли ковчег Заповіту, вийшли з ріки Йордан, і ноги їхні торкнулися суходолу, тоді води Йордану повернулися в русло своє і знову потекли, наповнюючи береги, як і раніше.

¹⁹ Отож народ вийшов з Йордану на десятий день першого місяця і став табором у Ґілґалі, що на схід від Єрихона. ²⁰ Дванадцять каменів, що вони взяли з Йордану, Ісус установив у Ґілґалі. ²¹ Потім звернувся до народу Ізраїля зі словами: «У майбутньому діти ваші запитають батьків своїх: „Що означають ці камені?” ²² Тоді ви скажете дітям своїм: „Народ Ізраїлю перейшов тут через ріку Йордан по сухій землі”. ²³ Бо Господь Бог ваш осушив води Йордану для вас, поки ми переправимося по сухому. Так само Господь Бог ваш вчинив колись із Червоним морем, яке висушив для нас, поки ми переправимося. ²⁴ Господь зробив це, щоб усі народи землі знали, наскільки могутня влада Господня. І тоді ви будете завжди боятися й шанувати Господа Бога нашого».

Обрізання ізраїльтян

5 Як почули всі царі аморійські, що мешкали на захід від Йордану, і всі царі ханаанські, що жили понад морем, про те, що Господь осушив води Йордану перед народом Ізраїлю, охопив їх жах великий. І не стало їм волі й мужності протистояти ізраїльтянам.

² Тим часом Господь сказав Ісусу: «Зроби собі кам’яні ножі і пообрізай синів Ізраїля вдруге^[a]». ³ І зробив Ісус кам’яні ножі й пообрізав ізраїльтян на Ґівеат-Аралоті^[b].

⁴ І ось яка була причина того, що Ісус пообрізав їх. Усі люди чоловічої статі, які вийшли з Єгипту, всі воїни повмирали в пустелі по дорозі з Єгипту. ⁵ Всі воїни були обрізані. Але всі ті, хто народився в пустелі після того, як люди лишили Єгипет, не були обрізані. ⁶ Бо ж ізраїльтяни блукали по пустелі сорок років, аж доки весь народ, усі воїни, що вийшли з Єгипту, не повмирали, бо не підкорилися слову Господа. Господь же поклявся, що не побачать вони землі, де течуть ріки молока й меду, яку Господь пообіцяв їхнім предкам віддати їм. ⁷ Так на їхнє місце волею Господа прийшли їхні сини, й Ісус пообрізав їх. В дорозі їх не обрізали, тож не були вони обрізані. ⁸ Коли ж усі чоловіки були обрізані, то залишалися вони в таборі, аж доки всі не одужали.

Святкування Пасхи

⁹ Тоді Господь сказав Ісусу: «Сьогодні я зняв з вас єгипетську ганьбу»^[c]. Отож це місце й досі називається Ґілґал^[d].

¹⁰ Тим часом ізраїльтяни розбили табір у Гілґалі й святкували Пасху на чотирнадцятий день місяця, ввечері, у степах єрихонських. ¹¹ А на другий день після Пасхи їли вони те, що давала ця земля: опрісноки^[e] та пражене зерно.

¹² Того самого дня, як почали вони їсти плоди цієї землі, манна небесна зникла. І відтоді не мав народ Ізраїлю манни небесної. Того року харчувалися вони плодами Ханаанської землі.

¹³ А якось, коли Ісус був біля Єрихона, підвів він очі й побачив, що перед ним стоїть чоловік, а в руці у нього шабля наголо. Ісус підійшов до нього й запитав: «Ти з нами чи проти нас?» ¹⁴ Той відповів: «Ні. Бо прийшов я тепер як начальник над військом Господнім». Впав тоді Ісус долілиць на знак поклоніння йому і запитав: «Що наказує рабу Своєму мій Володар?» ¹⁵ Тоді вождь війська Господнього сказав Ісусу: «Зніми взуття з ніг своїх, бо місце, на якому стоїш ти,—святе». Так Ісус і зробив.

Підкорення Єрихона

6 Брама Єрихона була зачинена. Місто було замкнене перед ізраїльтянами. Ніхто не входив і не виходив.: ² Господь сказав Ісусу: «Я віддаю тобі Єрихон і царя його, і мужніх воїнів його. ³ Ти маєш обійти місто ходом з усіма своїми воїнами раз на день. І робити так треба шість днів підряд. ⁴ Хай семеро священиків несуть сурми, зроблені з баранячих рогів, перед ковчегом Заповіту. На сьомий день ви пройдете ходом навколо міста сім разів, а священики тим часом мають сурмити в сурми. ⁵ Потім хай священики засурмлять у баранячі роги на одній ноті. І як почуєте ви звуки сурм, тоді хай люди голосно закричать, і стіни міста впадуть, і люди зможуть ввійти просто в місто».

⁶ Ісус, син Навина, скликав священиків і промовив до них: «Візьміть ковчег Заповіту й нехай семеро священиків несуть поперед священного ковчегу Заповіту Господнього сім сурм, зроблених із баранячих рогів». ⁷ А до люду мовив таке: «Рушайте й обійдіть навколо це місто, та нехай озброєні воїни ідуть попереду, перед Господнім ковчегом».

⁸ І як віддав Ісус наказ народу, сім священиків, що несли сурми, зроблені з баранячих рогів, рушили поперед Господнього ковчегу й засурмили в сурми. А слідом за ними понесли ковчег Заповіту. ⁹ Перед священиками йшли озброєні воїни, а священики сурмили в сурми. Варта йшла за ковчегом Господнім. І весь час сурмили сурми.

¹⁰ Ісус наказав народу: «Не кричіть і голосу вашого не повинно бути чутно, і слово нехай не злетить з уст ваших, аж до того дня, коли Я скажу вам: „Кричіть!” Отоді ви маєте закричати».

¹¹ Отож Ісус звелів обнести навколо міста ковчег Заповіту Господнього один раз. А потім вони повернулися в табір, де й заночували. ¹² Ісус підвівся рано-вранці, а священики взяли знову ковчег Заповіту Господнього. ¹³ Сім священиків, що несли сім сурм, зроблених із баранячих рогів, ішли поперед ковчегу Заповіту Господнього. І сурмили вони в сурми свої без упину. Озброєні воїни йшли поперед них, варта йшла за ковчегом Заповіту Господнього, а священики сурмили в сурми без упину. ¹⁴ І на другий день обійшли вони місто один раз, а потім повернулися у табір. І так робили шість днів.

¹⁵ На сьомий день вони підвелися на світанні й обійшли місто, точнісінько як раніше. Тільки цього дня обійшли вони місто сім разів. ¹⁶ На сьомий раз, коли священики засурмили в сурми свої, Ісус наказав людям: «Кричіть! Бо Господь віддав вам це місто. ¹⁷ Місто і все, що у ньому, повинно бути повністю знищено в жертву Господу^[f]. Тільки розпусниця Рааб і всі, хто в її оселі, мають лишитися в живих, бо вона сховала вивідників, яких ми посилали. ¹⁸ Та пильнуйте, щоб знищено було все, і щоб не трапилося такого, що почнете руйнувати, а тоді візьмете собі щось із того, що має бути знищене. Якщо ви зробите так, то накличете біду й руїну на ізраїльський табір. ¹⁹ А все срібло, золото та вироби з бронзи й заліза—святі для Господа. І мають вони ввійти в скарбницю Господню».

²⁰ І люди закричали, а священики засурмили в сурми. І як тільки почулися звуки сурм і пролунав голосний крик народу, стіна впала. І люди ввійшли просто в місто і захопили його. ²¹ І знищили вони мечем усе: чоловіків і жінок, молодих і старих, рогату худобу, овець і ослів. ²² Двом чоловікам, що приходили розвідувати цю землю, Ісус сказав: «Ідіть до оселі розпусниці та виведіть жінку й усю її родину, як ви й обіцяли їй».

²³ Отож два молодики-вивідники пішли й вивели Рааб, її батька та матір, братів та всю її родину і розмістили їх у безпечному місці біля ізраїльського табору. ²⁴ Місто і все, що в ньому, вони спалили. Тільки срібло, золото та предмети, зроблені з бронзи й заліза, віддали вони до скарбниці дому Господнього. ²⁵ І ще Ісус у живих залишив розпусницю Рааб і її родину. І досі її нащадки живуть серед ізраїльтян, бо сховала вона посланців Ісуса, яких він послав розвідати Єрихон.

²⁶ І тоді Ісус виголосив закляття:

²⁷ Оскільки Господь був з Ісусом, то слава про нього поширилася по всій землі.

Вступ

1 ^1-4 Через те, що чимало людей бралося складати оповідь про справи, які здійснилися між нами, так само, як нам розповіли їх ті, хто спочатку були очевидцями і хто служив Богу, проголошуючи Його Слово, я також подумав, що це добра справа, оскільки я ретельно вивчив усе від початку, щоб написати для тебе докладну повість, високошановний Теофіле^[a], аби ти міг затямити, що все, чого вчили тебе,—то є істинна правда.

Ангел сповіщає про народження Іоана Хрестителя

⁵ У дні, коли в Юдеї правив цар Ірод, був собі священик на ймення Захарія. Він належав до денної черги Авія^[b]. Дружину Захарієву звали Єлизаветою, і була вона з прямих нащадків Ааронових. ⁶ Обоє вони були праведні перед Богом, неухильно дотримувалися всіх Божих заповідей і настанов. ⁷ Але вони не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна, та й були вони вже старі.

^8-9 Якось, коли була черга Авієвого роду і Захарія саме правив службу Божу, випало йому за жеребом (так водилося серед священиків) іти до храму Господнього й покадити там.

¹⁰ Дуже багато людей зібралося біля стін храму молитися, коли Захарія почав кадити. ¹¹ І от праворуч від кадильного вівтаря з’явився йому Ангел Господній. ¹² Побачивши Ангела, Захарія стривожився і дуже перелякався.

¹³ Та Ангел заговорив до нього: «Не бійся, Захаріє, бо молитва твоя почута, й дружина твоя Єлизавета, народить тобі сина, якого назвеш ти Іоаном. ¹⁴ Він принесе тобі радість і щастя. І багато людей будуть радіти з його народження. ¹⁵ Бо він буде великим у Господа. Лише не мусить він пити вина, ані міцніших напоїв, а від самого народження він буде сповнений Духом Святим. ¹⁶ І він поверне багатьох дітей Ізраїлевих до Господа Бога їхнього. ¹⁷ Він прийде перед Господом, наділений духом і владою пророка Іллі, й знову поверне серця батьків до дітей їхніх, а непокірних настановить на путь мудрості праведних і приготує людей до приходу Господа».

¹⁸ І запитав Захарія Ангела: «Звідки мені знати, що це так? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку».

¹⁹ У відповідь Ангел сказав: «Мене звати Ґавриїл. Я стою перед Богом. І я посланий говорити з тобою і повідомити цю добру звістку. ²⁰ Але слухай: ти мовчатимеш і не зможеш говорити, аж доки не настане день, коли це трапиться через те, що не повірив моїм словам. А слова ці неодмінно збудуться в належний час».