Old/New Testament
Плач над зруйнованим Єрусалимом
1 Єрусалиме,[a] яке ж самітне місто ти,
хоча було колись могутнє, велелюдне!
Воно тепер, немов вдова.
Княгинею була, поміж людей пишалась,
а тепер працювати мусить, як рабиня та!
2 Єрусалим тепер вночі ридає гірко,
пекучі сльози на її щоках.
Ніхто з коханців не прийде втішити,
бо зрадили і стали ворогами їй.
3 Пішла у вигнання Юдея,
в життя тяжкої праці й рабства.
Між іншими народами їй не знайти спочинку.
Нападники її зловили на тісних стежках[b].
4 О суму сповнені шляхи Сіона!
Прочан не буде на її святах,
зітхають проповідники її, порожні її брами,
сумні[c] її дівчата, гірко їй самій.
5 Таки перемогли вороги Єрусалима,
тепер задовольняються життям.
Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив?
За те й дітей її в полон забрали.
6 Чи не за те й краса її змарніла?
Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли,
ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів.
7 Лише за днів приниження і безпритульності народу
Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні.
Коли народ її потрапив до ворожих рук
і нікому допомогти їй.
Збиткуються з її поразки вороги.
8 Єрусалим великий гріх вчинила,
тож і нечистою зробилася вона.
Хто вихваляв її колись, тепер принижує,
бо бачить голизну її.
Вона ж лиш стогне і ховає очі.
9 Нечистота на пелені у неї.
Не думала, що з нею станеться таке.
Всі вражені її падінням, і нікому утішити її.
Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки,
бо ворог переміг мене».
10 Наклав він руку на усі її скарби.
Вона побачила,
що погани увійшли в її святиню—храм Господній.
Це саме ті, про кого Ти казав:
«Вони не повинні вступати до Твого зібрання».
11 Народ її стогне у пошуках хліба.
Вони свої скарби віддали за харчі,
щоби лишитися живими.
Говорить Єрусалим:
«Дивися, Господи, якою нікчемою я стала».
12 Нехай таке нікого не спіткає,
хто цим шляхом іде, отож пильнуйте.
Чи є ще біль такий!
Таке страждання заподіяв Господь мені
у день Свого палкого гніву.
13 Послав вогонь Він з неба на кістки мої,
зсередини мене він палить.
Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене.
Спустошив Він мене, я геть недужа.
14 З гріхів моїх зробив ярмо,
докупи сплетено гріхи Його рукою.
Воно на шиї в мене і знесилює мене.
Господь віддав мене у руки тих,
проти кого я встояти не можу.
15 Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх,
тих, що захищали місто це.
Потім Він військо спорядив,
щоб воїнів тих згубити.
Наче виноград в давильні,
Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку[d],
доки сік, як кров струмив з давильні тієї.
16 Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть.
Далеко ж бо від мене мій розрадник,
що буде здатний відновити мої сили.
Сини мої розорені, здолав їх ворог.
17 Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її.
Господь звелів ворогам Якова оточити її.
І став Єрусалим огидним серед них.
18 Зараз Єрусалим говорить:
«Я не послухалась Його,
тож Він поводиться зі мною справедливо.
Почуйте всі народи, побачте біль мій,
бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю.
19 Покликала я своїх коханих,
однак вони всі зрадили мене.
Мої священики й старійшини загинули у місті,
шукаючи окраєць хліба—сили відновить.
20 О зглянься, Господи, бо я в журбі,
у мене все всередині палає.
У мене серце обірвалося,
бо була я непокірна.
На вулицях повбивано дітей,
а вдома—смерть сама.
21 Вони почули стогін мій,
нема розрадника у мене.
Всі вороги мої почули про біду мою,
зраділи, що таке мені зробив Ти.
Пришвидши той день, який проголосив Ти,
щоб і вони зазнали всіх моїх страждань.
22 Нехай все їхнє зло перед Тобою стане,
будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи.
Неміряні мої страждання, хворе моє серце».
Господь зруйнував Єрусалим
2 Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві.
З небес на землю гордість Ізраїлю скинув.
Він не згадав про Свій підніжок[e]
у день Свого гніву.
2 Господь усе понищив,
не пожалів Він жодного із Якового дому.
У люті повалив твердині дочки Юдеї[f].
Зрівняв Він їх з землею.
Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.
3 В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю.
Від ворога Свою правицю відвернув
і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий,
що пожирає все довкола.
4 Напнув Він лук Свій, наче ворог,
немов противник, напростав правицю
і повбивав усе, що оку миле.
В намет дочки Сіону
Він вилив лють Свою, немов вогонь.
5 Став ніби ворогом Господь.
Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині.
Він зруйнував усі її укріплені міста,
примножив голосіння й плач,
і стогін по землі Юдеї.
6 Спустошив Він притулок Свій[g], неначе сад,
Він знищив Своє місце зібрання.
Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот.
Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.
7 Господь відкинув Свій вівтар,
від власної святині відсахнувся:
у руки ворогам віддав мури твердині.
Вороги у домі Всевишнього кричали з радості,
мов у свята Господнього день.
8 Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону.
Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче,
і Він не стримував Себе.
Примусив Він укріплення й мури тужити,
та їхня міць пропала геть.
9 Ввійшли у землю брами Єрусалима.
Він розламав і потрощив залізні засуви.
Царя й князів її розкидано між племенами,
й ніяких правил не існує.
Пророки більше з’яв від Господа не мають.
10 Старійшини дочки Сіону
сидять, мовчать й ридають на землі.
Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття[h].
Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.
11 Немає більше сліз в очах моїх,
у мене все всередині кипить.
До самих печінок знедужаю
від гибелі дочки мого народу,
бо діти й немовлята мліють
від голоду на вулицях міських.
12 Вони питають матерів своїх:
«Де хліб, що пити?»
Неначе поранені бійці на вулицях міста,
вони непритомніють від безсилля.
Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.
13 Що можу я тобі сказати,
до чого ти подібна, дочко Єрусалим?
З чим можу порівняти тебе,
щоб втішити, дочко Сіону?
Твоя руїна неосяжна, ніби море.
Хто тебе зцілить?
14 Були твоїм пророкам з’яви,
пусті й оманливі про тебе.
Вони не викривали провин твоїх,
аби неволю відвернути.
Натомість бачили тебе
в брехливих та пустих пророцтвах.
15 Руками сплескують на тебе подорожні.
Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом:
«Невже це місто, про яке розповідали,
що то неперевершена краса, утіха світу всього?»
16 Пащекували проти тебе вороги твої.
Вони свистять, зубами скреготять і кажуть:
«Ми проковтнули їх, це саме той день!
Його чекали ми, і він настав,
ми побачили його»!
17 Те учинив Господь, що Він замислив.
Свою погрозу Він виконав,
яку проголосив давно.
Він без пощади усе зруйнував.
Примусив ворога позбиткуватися з тебе,
зміцнив могутність ворогів твоїх.
18 До Господа взивайте серцем,[i]
мури дочки Сіону.
Хай сльози твої плинуть,
мов потік, і вдень, і уночі.
Не зупиняйтеся,
очам своїм спокою не давайте.
19 Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі.
Благай про милосердя перед Господом своїм.
Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх,
що знепритомніли від голоду
на кожній вуличці міста.
20 О Господи, поглянь і зглянься,
кому Ти все це заподіяв.
Хіба так можна,
що жінки їдять своїх дітей, яких плекали?
В святині Господа священика й пророка вбито!
21 Малі й старі на вулицях лежать.
Мої дівчата й хлопці полягли від меча.
Ти вбив їх у день гніву Свого,
Ти їх забив немилосердно.
22 Ти поскликав людей здовкола,
щоб мордувати мене.
Ти їх немов на свято скликав,
тому ніхто й не втік,
не врятувався в день гніву Господа.
Мій ворог винищив усіх,
кого я випестила і виховала.
Христова жертва дарує нам очищення
10 У Законі була лише тінь того добра, що має прийти. В ньому немає чіткого відображення справжнього добра. Тож він, з пожертвами, що приносяться з року в рік, ніколи не зробить досконалими тих, хто приходить поклонитися Богу. 2 А якби міг, то чи не перестали б люди приносити ці жертви? Адже ті, хто поклоняються Богу, могли б воднораз і назавжди очиститися й ніколи більше не відчувати вини за свої гріхи. 3 Власне, навпаки, через ті жертви люди згадують про гріхи. 4 Бо ж неможливо цаповою та бичою кров’ю змити гріхи.
5 Через те, коли Христос входив у світ, Він казав:
«Ти не жадав ні пожертви, ні приношення,
лише тіло Ти Мені наготував.
6 Не мав Ти втіхи в спалених пожертвах
та в приношеннях за гріх.
7 Тоді Я сказав: „Ось Я прийшов!
Як сказано про Мене у книзі Закону,
явився Я здійснити Твою волю, о Боже”».(A)
8 Насамперед Він сказав: «Ти не жадав і не мав втіхи з пожертв і підношень, від спалених пожертв та в пожертвах за гріх». (Хоч Закон і вимагав цього). 9 А потім Він сказав: «Явився Я здійснити Твою волю». Отже, Він перше скасовує, щоб установити друге. 10 А саме завдяки волі Божій ми одержали святість. Бо Ісус Христос пожертвував Тілом Своїм навічно.
Христова жертва—досконала
11 Кожен священик стає і щодня виконує свої священицькі обов’язки. Щоразу він приносить такі самі жертви, але вони ніколи не знімають гріхів. 12 А коли Христос приніс одну жертву за гріхи на всі часи, Він зайняв Своє місце по праву руку від Бога. 13 І тепер Він чекає миті, коли вороги Його впадуть до Його ніг[a]. 14 Бо однією жертвою Він приніс досконалість на всі часи для тих, кому дано святість. 15 Про це нам і Дух Святий свідчить. По-перше, Він твердить:
16 «Настануть дні, коли Я укладу Нову Угоду[b]
з моїм народом,—так сказав Господь.—
Законом просвітлю Я серця людей,
і в їхнім розумі Я напишу його».(B)
17 Потім він каже:
«І Я ніколи вже не пам’ятатиму
їхні гріхи і злі вчинки».(C)
18 Там, де гріхи прощені, приносити за них жертви немає потреби.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International