Old/New Testament
51 Ось що Господь каже:
«Погляньте, здійму дух руйнівника
на Вавилон і мешканців Лев-Камая[a].
2 Нашлю чужинців Я на Вавилон,
і вони її розвіють наче вітром й спустошать землю,
бо прийдуть зусібіч, коли настане час її біди.
3 Хай жоден лучник не опустить лука,
хай зброї не кидає.
Не щадіть її найкращих юнаків,
дощенту вигубіть все його військо.
4 Убиті падатимуть у землі Вавилонській,
від ран смертельних падатимуть на вулицях його.
5 Бо Ізраїль і Юдея Богом їхнім
Господом Всемогутнім не кинуті, мов та вдова,
хоча і сповнена земля виною їхньою
проти Святого Ізраїлю.
6 Втікайте з Вавилона!
Своє життя рятуйте!
Не згиньте через всі її гріхи,
бо час настав Господньої помсти.
Він сповна платить!
7 Вавилон—то келих золотий у Господа в руці,
Він змусить край увесь упитися.
Народи напились його вина,
тому й поводяться, мов божевільні.
8 Зненацька Вавилон впаде і розіб’ється.
Тож голосіть по ній,
візьміть бальзам для ран її,
можливо, зможете загоїть їх.
9 Ми б Вавилон зцілили,
та зцілить її не можна.
Тож покиньте, кожен з вас нехай іде до власної землі,
бо тільки Бог вирішує, яке покарання надати їй.
10 Господь за нас помстився.
Ходім, розповімо в Сіоні
про Господа Бога нашого діла.
11 Стріли гостріть, щити наготуйте,
Господь вже збудив дух мидіанських царів,
бо гнів Його—проти Вавилона.
Господь намірився знищити її,
Він воздасть їй за Свій храм.
12 Стяг підніміть на мурах Вавилона,
посильте варту, розставте вартових,
засідки налаштуйте, бо що Господь задумав,
те Він вчинить, що проти вавилонян наказав.
13 Ти, що живеш над могутніми водами,
зі скарбами великими,
прийшов кінець твій,
час спустошення прийшов».
14 Господь Всемогутній Собою присягнувся:
«Людьми тебе наповню Я напевно,
нелічено їх буде, наче сарани,
тож здіймуть переможний над тобою крик».
15 Всевишній силою Своєю землю створив,
Хто Своєю мудрістю утвердив світ
і розумом Своїм небо розпростер.
16 Коли мов грім лунає голос Його,
ревуть у небі води,
з усіх кінців землі здіймаються у небо хмари.
Він посилає блискавки для зливи,
виходить вітер зі сховищ Його.
17 Але кожен в світі—дурень,
бо не розуміє, що Господь зробив.
Коваль, що золото кує,
зганьблений своїм бовваном,
подоби його—хибні, духу в них нема.
18 Вони нічого не варті,
вони—привід для глузування,
коли настане кари час, вони загинуть.
19 Хто частка Якова[b], Той не такий,
бо Він творець всього.
Ізраїль—це коліно спадщини Його,
Господь Всемогутній—ім’я Його.
20 Ти—бойова моя палиця, війни знаряддя.
Я тобою народи розбиваю,
тобою царства нищу.
21 Тобою вигублю коня і вершника на ньому,
тобою розбиваю колісницю й візника у ній,
22 тобою я вбиваю чоловіка й жінку,
тобою я старого і малого убиваю,
тобою я вбиваю молодого й молоду,
23 тобою вигублю я пастуха й отару,
тобою я трощу і орача, й вола.
Тобою я намісників вбиваю і вельмож.
24 «Я на твоїх очах і Вавилону відплачу,
і вавилонянам усім за все те зло,
що заподіяли Сіону»,—так Господь каже.
25 «Я проти тебе, о Вавилоне,
горо руйнівна,—Господь каже,—
ти руйнівниця всього на землі.
Я проти тебе руку простягаю,
тебе примушу Я зі скель упасти,
перетворю тебе на вигорілу гору».
26 «З тебе не можна буде взяти наріжного каменя,
ні каменя на підвалину[c],
бо будеш ти спустошена навік,—Господь каже.—
27 Стяг війни підніміть у краї,
сурміть серед народів в сурми.
Освятіть народи на битву проти Вавилону,
скликайте царства проти неї:
Арарат, Мінні й Ашкеназ.
Призначте наглядача над нею,
нашліть на неї коней, мов рій сарани.
28 Підготуйте й посвятіть народи проти неї,
мидіанського царя, й намісників, й усіх правителів,
і край увесь, що підданий був їй.
29 Земля двигтить і труситься,
бо проти Вавилона Господь зробив все, що замишляв,
щоб обернути вавилонський край
на безлюдну пустелю.
30 Воїни Вавилона припинили битву,
вони засіли у своїх фортецях,
бо вичерпалась сила їхня,
вони ж перелякались, мов жінки.
Палають їхні житла,
розламано засуви.
31 Один гонець біжить за іншим,
один посланець за другим,
щоб сповістити царю Вавилона,
що місто вже його захоплене з усіх боків.
32 Захоплено броди і спалено чагарі на болотах,
а воїни у розпачі».
33 Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже:
«Місто Вавилон, мов тік, коли утоптують його.
Час жнив уже не за горами.
34 В минулому, Навуходоносор, цар Вавилону,
нам болю завдавав, приносячи руїну.
Він наш народ в неволю забирав, до тих пір,
доки для нього ми не стали мов пуста чаша.
Немов дракон той ненажерний,
усе найкраще він зжирав,
та черево напхавши ласощами,
подалі викинув він нас».
35 «Нехай наруга над нашою плоттю, що він вчинив,
впаде на Вавилон»,—кажуть мешканці Сіону.
«Хай кров Моя на Вавилоні буде»,—каже Господь.
36 Тому ось що Господь каже:
«Я заступлюся в твоїй справі й відплачу за тебе.
Зроблю пустелю з її моря
і повисушую її джерела.
37 І стане купою каміння Вавилон, шакалів лігвом:
спустошеним, осміяним, безлюдним.
38 Ревуть вавилоняни, мов левенята,
скиглять, мов леви молоді».
39 «Ті люди поводяться немов могутні леви,
та Я приготую їм бенкет, примушу пити так,
що сп’янілі, вони сміятимуться без упину.
Тоді спочиють вічним сном,
і не прокинуться вони,—Всевишній каже.—
40 Я поведу їх ніби вівці на забій,
немов баранів разом із козлами.
41 Коли ж Шешак[d] здобутий буде,
то найвеличніша й найпихатіша країна світу
поневолена буде!
Яким же жахом буде Вавилон серед народів!
42 Накотить море на Вавилон,
шум хвиль її накриє.
43 Її міста обернуться на пустку,
сухе та дике поле.
Не житиме ніхто в них більше,
жоден ними не пройде.
44 Я покараю Бела в Вавилоні,
у нього з рота витягну Я людей, що він ковтнув.
Народи більше не підуть до нього,
і впадуть мури Вавилону.
45 Виходь із нього, мій народе,
від гніву Господа палкого рятуйте всі життя своє.
46 Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся чуток,
що поповзуть по краї.
Одного року буде одна чутка,
а інша чутка—на наступний рік.
Чутки поширяться про насильства в краї,
про те, що правитель на правителя іде.
47 Тож дні надходять,
коли Я бовванів Вавилона покараю.
І посоромленою буде вся її земля,
і вбиті її лежатимуть посеред неї».
48 «Тоді і небо, і земля, і все, що є в них,
від радості кричатимуть над Вавилоном,
бо з півночі[e] руйнівники надходять,
які винищать її»,—Всевишній каже.
49 «Тож Вавилон приречений упасти,
тому що смерть приносила Ізраїлю, та всій землі.
50 Ви ж, хто врятувався від меча,
ходім, не стійте.
Пам’ятайте Господа вдалечині,
думайте з любов’ю про Єрусалим.
51 Нам соромно, бо ми образу чули,
сором вкрив обличчя наші,
бо прийшли чужинці у святиню дома Господа.
52 Тож дні надходять,—Господь каже,—
коли Я покараю бовванів її,
і по всьому краю поранені стогнатимуть».
53 «Навіть якщо Вавилон до неба піднесеться,
якщо зміцнить свої фортеці,
однак все ж від Мене прийдуть руйнівники до нього,—Господь каже.—
54 Крик чути в Вавилоні,
великий гук розвалу чутно з краю вавилонян.
55 Господь зруйнує Вавилон
і вгамує її галас невгамовний.
Накриють хвилі ворогів, немов ріка,
відлунювати буде крик її.
56 Бо руйнівник насувається на Вавилон,
і воїнів її могутніх бере у полон.
Потрощені луки їхні, бо Господь є Бог,
Який потребує повної відплати,
напевне Він відплатить».
57 «Я доп’яна напою вельмож і мудреців,
правителів, начальників і воїнів її.
Вони заснуть навічно, і не прокинуться ніколи»,—
Цар каже, Господь Всемогутній ім’я Його.
58 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Великі мури Вавилона
будуть зрівняні з землею,
високі брами у вогні згорять.
Дарма народи виснажували себе,
намагаючись врятувати місто це—
усі вони пожерті вогнищем шаленим».
Послання до Вавилона
59 Це послання пророка Єремії начальнику Сераї, сину Нерії, сину Масеї, коли він пішов із Седекією, царем Юдеї, до Вавилона на четвертому році свого царювання[f]. 60 Єремія написав у сувої про всі ті нещастя, що мали статися з Вавилоном, все те, що було написано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Коли ти прийдеш до Вавилона, дивись зачитай усі ці слова вголос. 62 І скажеш ти: „Господи, Ти сказав, що вигубиш це місто. Не буде там жодного мешканця: ні людини, ні тварини—бо стане воно пусткою навіки”. 63 Коли скінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його на середину Євфрату. 64 Тоді промовиш: „Саме так Вавилон потоне й більш не випірне ніколи через усе те лихо, що Я нашлю на нього”».
На цьому закінчуються слова Єремії.
Падіння Єрусалима
52 Седекії був двадцять один рік, коли він став царем Юдеї, і правив він протягом одинадцяти років. Його матір звали Гамутал, дочка Єремії[g]. Була вона родом з Ливни. 2 Він чинив зле в очах Господа, так само, як Єгояким чинив. 3 Тому Господь так розгнівався на Єрусалим і на Юдею, що геть їх відкинув. Седекія повстав проти царя Вавилона.
4 Тож на дев’ятому році правління Седекії, на десятий день десятого місяця[h] Навуходоносор, цар вавилонський, виступив з усім військом проти Єрусалима. Він узяв місто в облогу, збудувавши навколо нього вали. 5 Місто було в облозі аж до одинадцятого року правління царя Седекії[i].
6 На дев’ятий день четвертого місяця облоги, голод став таким нестерпним, що у місті не лишилося ні крихітки їжі. 7 Того дня мур міста було проломлено, і все ізраїльське військо вночі втекло через пролом між двома стінами біля царського саду, прямуючи до Арави[j], хоча вавилоняни й тримали облогу міста. 8 Але вавилонське військо погналося за царем наздогнало Седекію в степах єрихонських, а усі ізраїльські воїни порозбігалися від нього.
9 Його схопили й привели до царя Вавилону у Ривлу, у землі Гамат, де він проголосив йому вирок. 10 Навуходоносор у Ривлі стратив синів Седекії на його очах, а також стратив усіх можновладців Юдеї. 11 Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона, де й кинув у в’язницю аж до самого дня його смерті.
12 Десятого дня п’ятого місяця, дев’ятнадцятого року царювання Навуходоносора,[k] вавилонського царя, до Єрусалима прийшов представник вавилонського царя Невузарадан, який командував царською охороною. 13 Він спалив Господній храм, царський палац і всі будинки в Єрусалимі, та кожен важливий будинок було спалено вогнем.
14 Вавилонське військо, очолюване командиром охорони, зруйнувало мури довкола Єрусалима. 15 Командир охорони Невузарадан захопив у полон усіх людей, які ще залишалися на той час у місті[l] разом з залишками ремісників, а також всіх тих, перейшов на бік вавилонського царя. 16 Та Невузарадан залишив декого з найбідніших людей краю, щоб ті працювали на виноградниках та полях.
17 Вавилоняни порозбивали у Господньому храмі бронзові стовпи, поставці й бронзове Море, яке на них трималося. Всю цю бронзу вони вивезли до Вавилона. 18 Вони також захопили з собою горщики, лопатки, ножиці для обрізання гноту, кропильниці та весь бронзовий посуд, що використовувався у храмі під час відправи. 19 Командир царської охорони позабирав всі золоті і срібні казани, кадильниці, келихи, тарелі, світильники, мисочки й чаші.
20 Щодо двох стовпів, одне Море та дванадцяти бронзових биків, що були під ним, й рухливі поставці, зроблені Соломоном для Господнього храму, то бронзу всіх цих предметів зважити було неможливо. 21 Кожен із стовпів досягав вісімнадцять ліктів[m] заввишки, дванадцять ліктів[n] довкола, а завтовшки по краю—чотири пальці[o]. 22 Капітелі стовпів зроблено було з бронзи, п’ять ліктів[p] заввишки, мереживо й гранатові плоди довкола всієї капітелі виготовлені були з бронзи. Друга колона і плоди гранату були такі самі. 23 На них було дев’яносто шість плодів гранату, а всього по сітці їх було сто.
24 Начальник царської охорони захопив у полон первосвященика Сераю, головного священика Софонію і ще трьох охоронців брам. 25 А з тих, хто ще залишився в місті, він узяв військового командира та сімох царських вельмож. Він також узяв писаря який був начальником служби набору до війська краян і шістдесят чоловік з місцевих. 26 Невузарадан, командир царської охорони, забрав їх з собою й привів до царя Вавилона в Ривлу. 27 У Ривлі, в Гаматській землі, Навуходоносор віддав їх на смерть. Отак пішла Юдея зі своєї рідної землі в полон.
28 Ось кількість людей, яких Навуходоносор вислав з Юдеї:
на сьомому році[q]—три тисячі двадцять три юдеї;
29 на вісімнадцятому році[r] правління Навуходоносора—вісімсот тридцять дві душі з Єрусалима;
30 на двадцять третьому році[s] правління Навуходоносора,
Невузарадан, начальник охорони, вислав сімсот сорок п’ять юдеїв.
Разом було їх чотири тисячі шістсот чоловік, яких забрали в полон.
Звільнення Єгояхина
31 На тридцять сьомому році[t] вигнання царя Юдеї Єгояхина, двадцять п’ятого дня дванадцятого місяця Евіл-Меродах став царем Вавилону. Він помилував Єгояхина, царя Юдеї, і визволив його з в’язниці. 32 Він прихильно з ним розмовляв й дав йому почесне місце—вище, ніж іншим царям, які були з ним у Вавилоні. 33 Отак Єгояхин скинув одяг в’язня й до кінця своїх днів завжди сидів за царським столом. 34 День у день цар вавилонський давав Єгояхину постійне утримання, аж до самісінької смерті.
Доля старозавітних жертв і обрядів
9 Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. 2 Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. 3 За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих»[a]. 4 В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу—золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл[b], а також таблиці з Заповітом. 5 Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути[c]. Та не будемо зараз про все це так докладно.
6 Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння[d]. 7 І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо[e]. 8 Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. 9 Все це—символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. 10 Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
Поклоніння за новими обрядами
11 Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому—нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. 12 Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас. 13-14 Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу.
15 Через це Христос—посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину.
16 Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає. 17 Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили. 18 Ось чому навіть попередній Заповіт не діяв без крові. 19 Бо коли Мойсей оголошував усім людям кожну заповідь Закону, він брав кров телят і козлів, розведену водою, червлену вовну, іссоп[f] і кропив саму Книгу Закону і всіх людей, 20 і казав: «Це кров Угоди, якій Бог наказував вам коритися»(A). 21 Так само він кропив кров’ю і намет, і все, що використовувалося в обрядах поклоніння. 22 Зрештою, за Законом, майже все мусить бути очищене кров’ю. А без кровопролиття не може бути прощення[g].
Христова жертва спокутувала гріхи
23 То було необхідно, щоб подоби речей Небесних були освячені земними пожертвами, але самі Небесні речі повинні бути освячені жертвами досконалішими, ніж ці. 24 Бо Христос ввійшов не до рукотворної святині, подоби справжньої, Він потрапив на самі Небеса, щоб тепер явитися за нас перед Богом.
25 І не для того, щоб знову й знову приносити Себе в жертву. То лиш звичайні первосвященики входять до Святеє Святих щороку з несвоєю кров’ю[h]. 26 Якби й Він так робив, то мусив би приносити Себе в жертву багаторазово від самого сотворіння світу. Ні, Христос прийшов один раз на прикінці часів, щоб знищити гріх, принісши Себе в жертву.
27 Доля людей—померти один раз, і після цього постати перед Судом. 28 Так і Христос приніс Себе в жертву один раз, щоб спокутувати гріхи багатьох людей. І вдруге Він з’явиться, але не для того, щоб знищити гріх, а щоб спасти тих, хто чекає на Нього.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International