Old/New Testament
1 Соломонова пісня над піснями.
Жінка своєму Коханому
2 Хай він вкриє мене цілунками уст своїх,
бо любов його вина солодша.
3 Пахощі його—найзапашніші,
ім’я його—розбризкані парфуми.
Тому його дівчата і кохають.
4 Візьми мене з собою!
Давай разом втечемо від усіх!
Привів мене в свою кімнату цар.
Жінки Єрусалиму Чоловікові
Втішаймося і веселімося разом.
Любов його солодша, ніж вино,
тому й жінки обожнюють його.
Вона розмовляє з Жінками
5 Дочки Єрусалима, я темношкіра, але я чарівна.
Я смуглява, немов намети Кедара[a],
і гарна, мов намети Салми[b].
6 Ви не дивіться, що я темна,
від сонце, під яким засмагла.
Сини моєї матері на мене запалились гнівом.
Мене зробили наглядачкою
за виноградником своїм.
Свою ж лозу, яка мені належить,
я вже належно доглядати не могла.
Вона розмовляє з Ним
7 Скажи мені о ти, кого душа кохає,
де ти пасеш своїх овець?
Де спочити ти їм даєш опівдні?
Скажи мені, щоб не була мов та я,
наймичка при отарах твоїх друзів.
Він розмовляє з Ней
8 Якщо не знаєш, де знайти мене,
ти, найпрекрасніша з усіх жінок,
йди по слідах моїх овець,
і козенят своїх паси коло наметів інших пастухів.
9 Я порівняю тебе, люба моя,
з лошицею колісниць фараонових.
Виблискують вони сяйливо від прикрас.
10-11 Ось і для тебе я приготував прикраси:
щоки твої прегарні стали від сережок,
і шия від намиста гарна стала.
Вона говорить
12 Коли мій цар на своїм ложі,
мій нард[c] так солодко пахтить.
13 Коханий мій, немов торбинка з мирром[d],
що ніч проводить в мене між грудьми.
14 Коханий мій немов би хенни[e] ґроно,
що в виноградниках Ен-Ґеді[f] розцвіла.
Чоловік говорить
15 І справді ти прекрасна, моя люба,
а твої очі ніби голубки.
Жінка промовляє
16 І справді ти прегарний, мій коханий,
а ложе наше справді пишне!
17 Бруси будинку нашого—це кедри,
а крокви дому нашого—то сосни.
2 Я крокус рівнини Шарону,
я конвалія із долини.
Чоловік говорить
2 Мов та лілія між шипів,
моя кохана між жінками.
Вона відповідає
3 Мов яблуня поміж дерев у лісі,
так і коханий мій поміж чоловіків.
Вона говорить до Жінок
Люблю я бути в затінку його,
і плід його мені солодкий.
4 Він ввів мене в свій дім п’янкий
під прапором свого кохання.
5 Родзинковий пиріг хай підкріпить мене,
хай яблука дадуть мені підтримку,
бо я уже знесилена коханням[g].
6 Ліва його рука під головою в мене,
а правою він обіймає мене.
7 Дочки Єрусалима, покляніться
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Вона продовжує
8 Ось чую я, що коханий мій підходить,
через гори перестрибує,
через пагорби перескакує.
9 Коханий мій немов газель, чи оленятко.
Дивись, он він стоїть за муром нашого будинку
і зазирає у вікно, він потай зазирає через ґрати.
10 Коханий мій відповів, сказав мені:
«Вставай, моя прекрасна, моя люба, і ходім.
11 Я так кажу, бо вже зима минула,
дощі пройшли й пішли собі[h].
12 З’явилися вже квіти на землі,
пора пісень прийшла[i], і в нашім краї
голубки туркотіння чую я.
13 На смоковниці наливаються плоди,
і виноградні лози так цвітуть духмяно.
Вставай, моя кохана, моя гарна, і ходім.
14 Моя голубка у розщелинах сховалась,
у схованих печерах диких скель,
ти покажи мені своє обличчя,
подай-но голос, щоби я його почув.
Бо голос твій—солодкий,
і вигляд—прекрасний».
Вона промовляє до Жінок
15 Спіймайте нам лисиць, маленьких лисів отих,
що виноградники псують,
бо ж наші виноградники в цвіту.
16 Коханий мій—він мій, а я—його;
він випаса отари в рясноквітті.
17 Аж доки не проснеться подих дня
і не втечуть від нього ночі тіні.
Вернись, мій любий, стань мов та газель
чи олень молодий в горах Бетера[j].
Жінка говорить
3 Ніч за ніччю на ложі своїм
я шукаю, кого так кохаю.
Я шукаю, але не знаходжу.
2 Я подумала: «Встану й по місту піду,
вздовж по вулицях та по майданах,
щоб того розшукати, кого кохаю я».
Я шукала, але не знайшла.
3 Мене у місті здибала сторожа,
що містом ходить.
Я спитала їх:
«Чи бачили того, коханого мого?»
4 І тільки я пішла від них,
одразу зустріла я того, кого кохаю я.
Я обняла його й не відпускала,
поки в дім матері своєї не ввела, в кімнату,
де зачала вона мене і народила.
Вона промовляє до Жінок
5 Я присягнутися примушу вас
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Чоловік та його Наречена
6 Хто то з пустелі йде, немов дими
жертовного вогню із ладаном і мирром,
напахчений парфумом від купця?
7 Поглянь, це Соломонів паланкин[k].
І воїнів довкола шістдесят—
це воїни Ізраїлю при ньому.
8 Усі вони озброєні мечами,
усі вони досвідчені бійці.
У кожного при боці меч напоготові
для будь-якої небезпеки уночі.
9 Цар Соломон зробив цей паланкин,
для себе спорудив з дерев ливанських.
10 Стовпи його із срібла він зробив,
оббивку—з золота, сидіння—із пурпуру,
ще й інкрустований з любов’ю
дочками Єрусалима він.
11 Дочки Сіону, вийдіть і погляньте,
на Соломона, на свого царя.
Він у вінці[l], яким вінчала його мати у день весілля,
в день, коли він відзначав
щасливе свято свого серця.
Інші апостоли визнають Павла
2 Через чотирнадцять років я знову пішов до Єрусалиму разом із Варнавою, взявши з собою й Тита[a]. 2 Я відправився туди, оскільки Бог відкрив мені, що я мушу йти. Я приніс людям в Єрусалимі Добру Звістку, яку проповідую поміж поганами. Але поперше, я потайки приніс її тим юдеям, яких ви дуже поважаєте та вважаєте своїми лідерами. Робив я так для того, щоб моя праця, минула і теперішня, не була марною.
3 Титу, який був зі мною, не довелося робити обрізання, хоч він і грек. 4 Його змушували бути обрізаним через лжебратів, які таємно вкралися до нас, щоб стежити за свободою, яку ми маємо у Христі. Вони хочуть нас поневолити. 5 Та ми не піддалися, й не підкорилися їм, щоб істина Доброї Звістки лишилася для вас.
6 Але ті юдеї, кого ви так поважаєте, не додали нічого до Доброї Звістки, яку я проповідую. Хоч би ким вони були для мене—немає жодного значення. Всі люди рівні перед Богом. 7 Навпаки, вони визнали, що мені було доручено проповідувати Добру Звістку серед поган, так само, як Петрові—серед юдеїв. 8 Бо Той, Хто зробив Петра апостолом серед юдеїв, зробив мене апостолом серед поган. 9 Тож Яків, Петро та Іоан, яких ви вважаєте лідерами церкви, визнали, що я отримав дар від Господа нести Добру Звістку. Вони прийняли мене й Варнаву як братів[b] і погодилися, що ми проповідуватимемо поганам, а вони—юдеям. 10 Вони просили нас лише пам’ятати про вбогих. Я й сам вже був занепокоєний їхнім становищем і прагну дбати про них.
Павло доводить, що Петро був неправий
11 Та коли Петро прийшов до Антиохії, я відкрито виступив проти нього, бо він був неправий. 12 Спочатку, Петро відкрито їв та спілкувався із поганами, але коли прибули деякі юдеї від Якова, то Петро відвернувся від них. Він боявся тих євреїв, які вважали, що усім поганам слід обрізатися. 13 Інші юдеї також пристали до нього в його лицемірстві, та так, що навіть і Варнава був введений в оману. 14 Коли я побачив, що вони не поводяться згідно з істиною Доброї Звістки, то перед усіма сказав Петрові: «Коли ти, юдей, живеш, як поганин, а не як юдей, то як же ти можеш примушувати поган дотримуватися юдейських звичаїв?»
15 Ми, юдеї за народженням, і не належимо до «поган-грішників». 16 Однак ми знаємо, що людина буде виправдана перед Богом не за те, що дотримується Закону, а за віру[c] в Ісуса Христа. Тож ми повірили в Ісуса Христа, щоб бути виправданими вірою[d] в Христа, а не тому, що дотримувалися Закону. Нікого не буде виправдано перед Богом за дотримання Закону.
17 Поки ми, юдеї, шукаємо виправдання в Христі, ми самі виявляємося грішниками. Тож хіба це означає, що Христос робить нас грішниками? Зовсім ні. 18 Коли я знову починаю навчати того, від чого відмовився раніше, то стаю грішником. 19 Бо з допомогою Закону я «вмер» для Закону, щоб жити для Бога. Я був розіп’ятий разом із Христом.
20 Тож я вже не живу, але Христос живе в мені. Я живу нині у своєму тілі вірою[e] в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе заради мене. 21 Я не відрікаюся від милості Божої, бо якщо праведність перед Богом досягається через Закон, то Христос помер даремно!
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International