M’Cheyne Bible Reading Plan
9 І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!
2 І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.
3 Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу. Як зелену ярину Я віддав вам усе.
4 Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.
5 А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську.
6 Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим.
7 Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!
8 І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:
9 А Я, ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас.
10 І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї земної звірини з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.
11 І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити.
12 І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:
13 Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.
14 І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.
15 І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло.
16 І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі.
17 І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі.
18 І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам він був батько Ханаанів.
19 Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.
20 І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
21 І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.
22 І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.
23 Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.
24 А Ной витверезився від свого вина, і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.
25 І сказав він: Проклятий будь Ханаан, він буде рабом рабів своїм браттям!
26 І сказав він: Благословенний Господь, Симів Бог, і хай Ханаан рабом буде йому!
27 Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому!
28 А Ной жив по потопі триста літ і п'ятдесят літ.
29 А всіх Ноєвих днів було дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.
10 Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі:
2 Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас.
3 А сини Ґомерові: Ашкеназ, і Рифат, і Тоґарма.
4 А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани.
5 Від них відділилися острови народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у народах своїх.
6 А сини Хамові: Куш, і Міцраїм, і Фут, і Ханаан.
7 А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан.
8 Куш же породив Німрода, він розпочав на землі велетнів.
9 Він був дужий мисливець перед Господнім лицем. Тому то говориться: Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем.
10 А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар.
11 З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах,
12 і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, він оте місто велике.
13 А Міцраїм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів,
14 і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів.
15 А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета,
16 і Евусеянина, і Амореянина, і Ґірґашеянина,
17 і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина,
18 і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина.
19 І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до Ґерару, аж до Ґази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу.
20 Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.
21 А Симові теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів.
22 Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам.
23 А Арамові сини: Уц, і Хул, і Ґетер, і Маш.
24 А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера.
25 А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пелеґ, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата Йоктан.
26 А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха,
27 і Гадорама, і Узала, і Диклу,
28 і Увала, і Авімаїла, і Шеву,
29 і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони сини Йоктанові.
30 А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої.
31 Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.
32 Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по потопі.
9 І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув.
2 І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!
3 І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає.
4 Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх?
5 Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи?
6 Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!
7 Той устав і пішов у свій дім.
8 А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!...
9 А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним.
10 І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями.
11 Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?
12 А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі!
13 Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння.
14 Тоді приступили до Нього Іванові учні та й кажуть: Чому постимо ми й фарисеї, а учні Твої не постять?
15 Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони.
16 До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового, бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша.
17 І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде.
18 Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старших, уклонився Йому та й говорить: Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, і вона оживе.
19 І підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також учні Його.
20 І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю одежі Його.
21 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю.
22 Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе! І одужала жінка з тієї години.
23 А Ісус, як прибув до господи старшого, і вздрів дударів та юрбу голосільників,
24 то сказав: Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить. І насміхалися з Нього.
25 А коли народ випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, і дівчина встала!
26 І вістка про це розійшлася по всій тій країні.
27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: Змилуйсь над нами, Сину Давидів!
28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце? Говорять до Нього вони: Так, Господи.
29 Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!
30 І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суворо, говорячи: Глядіть, щоб ніхто не довідавсь про це!
31 А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.
32 Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.
33 І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля!
34 Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів.
35 І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку.
36 А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха.
37 Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало;
38 тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.
9 А як скінчилося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, періззеян, євусеян, аммонеян, моавітян, єгиптян та амореян,
2 бо побрали з їхніх дочок собі та своїм синам, змішалося святе насіння з народами цих країв, а рука зверхників та представників була перша в цьому спроневіренні.
3 А коли я почув це слово, то роздер я одежу свою та плаща свого, і рвав волосся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпілий...
4 І зібралися до мене всі тремтячі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневірення поверненців, а я сидів остовпілий аж до жертви вечірньої.
5 А за вечірньої жертви встав я з упокорення свого, і, роздерши шату свою та плаща свого, упав я на коліна свої, і простягнув руки свої до Господа, Бога мого...
6 І сказав я: Боже мій, соромлюся я та стидаюся піднести, Боже мій, обличчя своє до Тебе, бо беззаконня наші помножилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!...
7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззаконня були віддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих країв на меча, на полон, і на грабіж, і на посоромлення обличчя, як цього дня.
8 А тепер на малу хвилю сталася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоставити нам останок, і дати нам затвердитися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі!
9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед перськими царями, щоб дати нам ожити, щоб піднести дім нашого Бога й щоб відбудувати руїни його, та щоб дати нам захист в Юдеї та в Єрусалимі.
10 А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді Твої,
11 які Ти наказав через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість народу цих країв, через їхні гидоти, що наповнили його від краю до краю своєю нечистістю.
12 А тепер дочок своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочок не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та споживали добро цієї землі, і віддали на спадок вашим синам аж навіки.
13 А по тому всьому, що прийшло на нас за наші злі чини та за нашу велику провину, бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха нашого, і дав нам таку рештку,
14 чи знову ми ламатимемо заповіді Твої, і будемо посвоячуватися з оцими мерзотними народами? Чи ж Ти не розгніваєшся на нас аж до вигублення нас, так що ніхто не позостався б і не врятувався?
15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позосталися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не встояти нам за це перед лицем Твоїм!...
9 А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика,
2 попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й привести до Єрусалиму.
3 А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його,
4 а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
5 А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!
6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!
7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили.
8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску.
9 І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив.
10 А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи!
11 Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться,
12 і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий...
13 Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм!
14 І тут має владу від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кличе Ім'я Твоє.
15 І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля.
16 Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє.
17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого!
18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився,
19 і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.
20 І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він Божий Син,
21 І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визнавців оцього Ім'я, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й привести до первосвящеників?
22 А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удоводнюючи, що Той то Христос.
23 А як часу минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
24 та Савлові стала відома їхня змова. А вони день і ніч чатували в воротях, щоб убити його.
25 Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші.
26 А коли він до Єрусалиму прибув, то силкувався пристати до учнів, та його всі лякалися, не вірячи, що він учень.
27 Варнава тоді взяв його та й привів до апостолів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення.
28 І він із ними входив і виходив до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я Господа.
29 Він також розмовляв й сперечався з огреченими, а вони намагалися вбити його.
30 Тому браття, довідавшися, відвели його до Кесарії, і до Тарсу його відіслали.
31 А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого.
32 І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді.
33 Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був.
34 І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав...
35 І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа.
36 А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила.
37 І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці.
38 А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас!
39 І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була.
40 Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра...
41 Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
42 А це стало відоме по цілій Йоппії, і багато-хто в Господа ввірували.
43 І сталось, що він багато днів пробув у Йоппії, в одного гарбарника Симона.